Деонтологiя I медична документацiя

В усiх випадках поiнформованiсть хворого про тяжке захворюван

ня загострює його симптоми, знижує ефективнiсть радикального i

палiативного лiкування. Вiддаючи до рук хворих документи, непотрiбно

вживати назву тяжкої хвороби. Суперечить деонтологiї практика ви

дачi хворим результатiв аналiзiв на бланках, в яких друкарським

способом вказанi нормальнi показники обстеження i поруч записанi

показники обстеження самого хворого. Рiзниця показникiв завжди

травмує хворого, який у кожнiй розбiжностi бачить загрозу для здо

ров’я i пiдтвердження виниклої у нього пiдозри про тяжке захворю

вання.

Рентгенологiчний дiагноз повинен завдавати наййменше шкоди

психiцi хворого. Тi лiкарi-рентгенологи, якi видають хворим на руки

рентгенологiчнi описання обстежуваного органа, не рахуються iз пра

вилами деонтологiї. Описання будови i функцiй навiть здорового ор

гана iнколи має вигляд злоякiсного для хворого.

Лікарська таємниця. Лiкар повинен дотримуватися таємницi до

тих пiр, доки вона не може призвести до великих збиткiв для гро

мадськостi. Пiд лiкарською таємницею розумiють не пiдлягаючi роз

повсюдженню вiдомості про хворобу, iнтимне життя хворого, одержанi

вiд нього або виявленi протягом його обстеження або лiкування, при

виконаннi медпрацiвниками своїх обов’язкiв. Не пiдлягають роз

повсюдженню не тiльки данi про хворобу, але й данi про

функцiональнi особливостi органiзму, фiзичнi недолiки, шкiдливi

звички, особливостi психiки, нарештi про матерiальне становище, ко

ло знайомств, iнтересiв, захоплень тощо. Метою охорони лiкарської

таємницi є запобiгати випадкам можливого нанесення хворому та iншим

особам морального, матерiального i медичного збитку.

Не можна також згадувати прiзвище хворого в наукових працях i

в доповiдях, а також показувати фотографiї хворого, не ховаючи його обличчя

.

Разом з тим, лiкар повинен попереджати санiтар

но-епiдемiологiчну службу про випадки iнфекцiйних захворювань i от

руєнь, слiдчi органи - про вбивство i тяжкi ушкодження, одного з

подружньої пари - про захворювання iншого. Лiкар повинен також

повiдомити керiвникiв пiдприємств про захворювання людей, яким про

типоказана робота на даному пiдприємствi, наприклад, про епiлепсiю

при водiннi машини, працi на харчовому пiдприємствi або у дитячому

закладi i т.iн.

Лікарськи помилки. Мiсцем дiї лiкаря є людина. Та напруга, в

якiй постiйно протiкає дiяльнiсть лiкаря, тi недосконалість медич

ної науки, з якою не можна не рахуватися, створюють об’єктивну

можливiсть лiкарських помилок. Можливiсть лiкарських помилок

по’яснюється тим, що «лiкарю доводиться мати справу iз рiзними

iндивiдуальними особливостями органiзму людини» (I.В. Давидовський).

Про лiкарськi помилки, в тому числi i тi, якi призводять до

смертельних наслiдкiв, завжди сповiщається в системі органiв охорони

здоров’я. Такi помилки обговорюються на лiкарських конференцiях, на

з’їздах, засiданнях наукових товариств лiкарiв, висвiтлюються в

перiодичнiй медичнiй лiтературi i лекцiях у медичних iнститутах.

Зрештою, керiвнi органи Мiнiстерства охорони здоров’я видають нака

зи, в яких аналiзуються найбiльш серйознi i типовi лiкарськi помил

ки, причини, що їх породили, i наводяться пропозицiї i вказiвки що

до запобiгання їх повторенню. У той же час рiзко протиречить осно

вам медичної деонтологiї обговорення лiкарських помилок у загальнiй

пресi. Цей газетний матерiал читається i хворими в лiкарнях. Кожен

хворий i цього родичi насторожуються, починають критично осмислюва

ти призначене йому лiкування i тим самим пiдривають зусилля лiкаря

в боротьбi iз захворюванням.

Суперечить деонтологiчним принципам доступнiсть для населення

популiстської лiтератури про тяжкi захворювання. Бiльш необхiдною є

пропаганда вiдомостей щодо профiлактики захворювань, про основи

санiтарної культури, рацiональне харчування, шкоду палiння i алко

голю, про значення профiлактичних обстежень. Ця лiтература повинна

бути розрахована в першу чергу на поповнення мiнiмуму медичних уяв

лень у широкого населення.