Нейрофiзiологiчнi механiзми пам’ятi

В основi фiзiологiчних механiзмiв пам’ятi людини покладена система умовних рефлексiв, утворення тимчасових зв’язкiв («слiдiв») в нервовiй системi, детально вивчених школою I.П. Павлова. Загальновизнаною є хiмiчна теорiя пам’ятi, згiдно якої iмпульси, якi надiйшли з периферiї до кори головного мозку, викликають в нервових клiтинах зсуви їх хiмiчного складу, - РНК нiби шифрує, кодує iнформацiю i в подальшому є «мiсцем її зберігання». Розвиток пам’ятi залежить вiд умов життя, виховання, навчання. Головну особливiсть пам’ятi людини I.М.Сєченов бачить не в фотографiчному вiдтвореннi, не у «дзеркальності» вiдбиття, а у переробцi сприйнятого, класифiкацiї та сортуваннi сприйнятих образiв : «знання в розумовому складi у дорослого... розподiленi недарма, а в певнiй послiдовностi, як книги у бібліотеці».