Фiзiологiя психiчного конфлiкту.

 У нинiшнi часи неврози поєднуються iз соматичними захворюваннями. Особливу роль при цьому вiдiграють негативнi емоцiї у фiзiологiчному їх розумiннi. Вивчення емоцiй дало змогу зрозумiти мозковий механiзм, який робить рiзнi життєвi обставини патогенними. За теорiєю П.А. Анохiна «надмiрнi хвилювання чи емоцiйний стрес лежать в основi майже усiх гiпертензивних станiв. Це стосується загального судинного русла, судин серця, моторики шлунково-кишкового тракту - постачальника кардiоспазмiв, пiлороспазмiв та iнших форм спастичних станiв, дерматозiв, широкого спектру вiсцеральних розладiв i взагалi тiєї величезної категорiї захворювань, якi отримали невизначену назву вегетативних неврозiв».

Емоцiї формуються внаслiдок широкого синтезу усiх сигналiв, що надходять до центральної нервової системи за участю як кори, так i бiльшою частиною пiдкоркових утворень. Негативнi емоцiї, виступаючи у якостi патогенного чинника, мобiлiзують адренергiчну систему («адреналiнова туга»). Розвиток негативних емоцiй супроводжується напруженою роботою деяких «вегетативних компонентiв»: серця, судин, кишкового тракту та iн. Усе це - прояв реакцiї адаптацiї, що мобiлiзує клiтини кори головного мозку. Утворення пiдкорково-коркового емоцiйного комплексу за своїм значенням є центральним у емоцiйному життi людини: вiн не тiльки запускає усi тi нейропсихологiчнi утворення, якi були пов’язанi з аналогiчним подразником у минулому, але й втягує до своєї орбiти новi корковi зв’язки. Так розвивається новий «застiйний процес», що утворює сiтку багаточисельних «корково-пiдкоркових циклiчних взаємодiй». З повторенням негативних емоцiй це хибне коло стає дедалi стiйкiшим, мiцнiшим i домiнуючим вiдносно iнших видiв корково-пiдкоркових реакцiй. Поступово «корково-пiдкорковий комплекс» виходить з-пiд регулюючого впливу кори i триває повнiстю підсвiдомо. Емоцiйне напруження знаходить своє вiдображення у рiзноманiтних змiнах дiяльностi органiзму: вегетативних функцiй (серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органiв дихання) та фiзичних компонентiв (мова, мiмiка, рухи). На деякi компоненти може впливати воля - пригнiчувати чи посилювати (мова, вираз обличчя, рухи тiла), але на вегетативнi реакцiї людина не може впливати. Оскiльки усi вегетативнi прояви наявного емоцiйного стану мають реалiзуватися, то емоцiя, котра не проявилася у формi зовнiшньої реакцiї людини (пригнiчена вольовим зусиллям), знаходить своє вiдображення у реакцiях внутрiшнiх органiв. При цьому гальмування одних компонентiв емоцiйного комплексу призводить до посилення iнших його проявiв. За стриманої зовнiшньої реакцiї людини цю емоцiю «переживають» внутрiшнi органи. «Патогенна властивiсть конфлiктних емоцiйних станiв виражається саме у тому, що два можливих вибори поведiнки, не вирiшуючись на периферичних шляхах, тобто у певному впливовi, взаємно iндукують один одного i можуть значно пiдвищити рiвень збудливостi кожної з емоцiй, що борються. Але трагедiя людини полягає саме у тому, що розраховується за цей конфлiкт серце, судини, кишковий тракт та iн.» (П.А.Анохiн).

Вiдповiдно до зростання негативних емоцiй, гiпоталамус й ретикулярна формацiя стають певним чином епiцентром, котрий пiдвищує збудливiсть як у висхiдному, так i нисхiдному напрямах. При цьому розвивається гiпертонус адренергiчної системи, що супроводжується збiльшенням надходження до кров’яного русла адреналiну, норадреналiну, АКТГ: так дестабiлiзацiя корково-пiдкоркових спiввiдношень доповнюється змiнами гормональної системи. Як наслiдок, афективнi подразники викликають нове пiдвищення напруження емоцiйного комплексу на зразок домiнантного стану. Особливо яскраво патогенний вплив негативних емоцiй проявляється у змiнах серцево-судинної системи.

Вiдомо, що здоровий органiзм має високу здатнiсть до саморегуляцiї. Проти стресорiв, якi викликають вiдхилення тiєї чи iншої функцiї, органiзм висуває захиснi пристосування, якi зазвичай у сумi перевищують силу стресорних умов. Так, впливу пресорних чинникiв у органiзмi протиставленi депресорнi сили. Але хронiчний вплив негативних емоцiй стiйко пiдвищує рiвень кров’яного тиску, призводячи до того, що гiпертензивно впливаючi фактори будуть переважати за силою над ефектом депресорних механiзмiв.

Отже слiд пiдкреслити, що в усiй системi хибних зв’язкiв, якi спричиняють формування деяких неврогенних захворювань (гiпертензивних станiв), вирiшальне значення має «емоцiйна гіпертензія». Таким чином, ефективною профiлактикою є спрямування виникаючих емоцiй у безконфлiктну корисну дiяльнiсть iз будь-якою позитивною метою. Нерацiональним та патогенним є прагнення стримати емоцiї, настiльки ж шкiдливою є звичка довiльного випуску емоцiй назовнi. Слiд «розряджати» емоцiї методами, корисними для постраждалого i одночасно нешкiдливими для оточуючих. «Необхiдне виховання емоцiй, якi ... як фiзiологiчний феномен так само пiддаються вихованню i тренуванню, як i нашi м’язи» (А.П. Анохiн). Соцiальна зумовленiсть неврозiв, їх залежнiсть вiд впливу зовнiшнього середовища робить досить реальною профiлактику цих захворювань.