7. Психогігієна колективного життя (спілкування).

Психологiчний клiмат - це настрiй колективу, його морально-психологiчна атмосфера, основним показником якої є міжособистісні стосунки. Для здорового психологiчного клiмату характернi доброзичливе, товариське спiвробiтництво, принципова взаємна вимогливiсть один до одного. Для формування здорового психологічного клiмату важливо опанувати мистецтвом критики i самокритики. Щоб критика виконувала мобiлiзуючу дію щодо тих, кого критикують, їй має бути притаманна:

1. Позитивнiсть: важливi не тiльки змiст, а й форма побудови зауважень: спочатку вказати на негативнi моменти, а наприкiнцi бесiди вiдзначити позитивнi, оскiльки краще запам’ятовуються останнi слова; здiйснювати порiвняння не з iншими, а власне з тим, кого критикують, згадуючи при розбираннi помилок i тi моменти, коли його праця оцiнювалася позитивно; якщо критика стосується незначної помилки, бажано напочатку бесiди вiдзначити позитивнi риси опонента.

2. Перспектива: не тiльки обгрунтовано критикувати за помилки, але й пояснити хоча б у загальних рисах шлях до їх подолання.

3. Конструктивнiсть: той, хто припустився помилки, повинен зрозумiти сутнiсть та структуру помилки, усвiдомити її викорiнення i уникнення її надалi. Форма критики не повинна зачiпати гiднiсть людини, її професiйної честi, самолюбства. Критика має бути направлена на помилковi дiї, а не на людину, її особистi якостi.

 4. Неупередженiсть: ступiнь критики повинен не перевищувати вини того, кого критикують. Щоб уникнути негативної реакцiї, критикуючий має подумки, а в складних ситуацiях i з олiвцем в руках скласти план аналiзу помилки, роздiлити всi чинники, що призвели до помилки, на об’єктивнi i суб’єктивнi, що мають пряму чи опосередковану залежнiсть вiд того, кого критикують.

5. Лаконiчнiсть: людина не може довго вислуховувати зауваження; її увага вiдволiкається, вона починає думати про стороннi речi. При цьому найбiльш доцiльним є застосування дедуктивного методу умовиводiв: спочатку викласти основну думку, головний вивiд, а потiм привести докази.

6. Цiлеспрямованiсть: предметом критики мають бути головнi, а не другоряднi питання: не сперечайтеся за дрiбницi, щоб не заступити головного i не пiдiрвати вiри до себе, в свої можливостi.

7. Коректнiсть, тактовнiсть, ввiчливiсть: брутальнiсть, хамство, нетактовнiсть спричиняють не тiльки деморалiзуючу дiю на людину, знижують ефективнiть її працi, але й призводять до значних психосоматичних, психоневротичних i невiдкладних (iнфаркти, iнсульти) станiв. Грубiсть - це ознака слабкостi, невмiння переконати людину в своїй правотi силою логiки.

8. Оптимальна кiлькiсть зауважень. Безмiрно часте i тривале використання критики спричиняє байдужiсть до зауважень, приводить того, кого критикують, до думки, що це є стилем роботи критика.

 9. Гнучкiсть форми критики, яка повинна змiнюватися в залежностi вiд обставин, але мати однозначний змiст. Дотримання субординацiї, ступiнь досвiду робiтника, колегiальнiсть.

10.Своєчаснiсть: затримана критика не тiльки втрачає свою актуальнiсть, але й нерiдко розцiнюється як придирка.

11. Iндивiдуальнiсть: слiд брати до уваги iндивiдуальнi якостi особи критикованого - темперамент, стать, вiк, здоров’я, рiвень культури, квалiфiкацiю, минулi заслуги та мотиви, якi призвели до помилки.

Неадекватне сприйняття критики часто виникає необгрунтовано, як виправдання своєї поведiнки.

Основнi типовi варiанти неправильного сприйняття критики:

1. Демонстративний: характеризується бурхливими проявами, прагненням не стiльки довести справедливiсть, скiльки продемонструвати негативне ставлення до критики, звинуватити у помилковостi обраного методу оцiнки поведiнки, роботи. Контраргументи «демонструються» на пiдвищених тонах, грубо, нетактовно. Особливо це є характерним для осiб, схильних до агресивного типу поведiнки.

2. Депресивний: критика сприймається як засiб, що застосований для дискредитацiї, приниження, причiпок. Властивi низька самооцiнка, невпевненiсть у власних можливостях, постiйне хвилювання, надмiрна вразливiсть, знижений фон настрою, сензитивнiсть. Депресивна реакцiя створює пiдгрунтя для психосоматичних розладiв. Її витоки нерiдко знаходяться у дитячому i пiдлiтковому вiцi у разi сiмейного виховання з надмiрною опiкою, або коли дитина стає об’єктом муштри iз вимаганнями педантичного виконання своїх обов’язкiв, слухняностi.

3. Конформiстський: тенденцiя змiнювати свою поведінку вiдповiдно до тверджень оточуючих. Будь-яка критика - вiрна чи невiрна - отримує позитивну оцiнку, що може доходити до догодження. Властивими є вiдсутнiсть самостiйностi при ухваленнi рiшень, прагнення сховатися за колективною думкою, уникнути вiдповiдальностi. В окремих ситуацiях поява конформiзму може оцiнюватися позитивно, примiром, позитивна реакцiя медсестри на необґрунтовані звинувачення тяжкохворих з несприятливим прогнозом або психічно хворої людини.

4). Iндиферентний: байдужа пасивнiсть («в одне вухо влiтає в інше - вилiтає»). Грунтується на неправильному уявленнi про критику - що критикують, начебто, для формального порядку, i критика не допомагає, а шкодить. Але iндиферентне сприйняття критики може у деяких випадках носити позитивний характер, якщо, наприклад, осудження та докори, навiть необгрунтованi, виходять вiд тяжкохворої людини. Лiкар чи медсестра, керуючись логiкою, мають сформулювати для себе вiрну установку: «Так, хворий неправий, вчинив менi несправедливе зауваження, але його можна зрозумiти, тому що вiн змучений хворобою. Я не маю права сперечатися з ним, хворобливо реагувати на його зауваження...».

Оптимальний варiант реагування на критику у загальних рисах описаний у широко вiдомiй пам’ятцi: «Не згоден - заперечуй, заперечуєш - пропонуй, пропонуєш – здiйснюй».