Нейропсихологiчнi особливостi хронiчних захворювань

Iнодi хвороба заходить так далеко, що людина стає повнiстю залежна вiд неї. I вже не лише не може, але й не хоче вiд неї вiдмовлятися, не бажає лiкуватися. Формується специфiчна хвороблива життєва позицiя, для подолання, перебудови якої необхiдна квалiфiкацiйна допомога як терапевта, так i психотерапевта.

Згiдно теорiї стiйких патологiчних станiв (П.К. Анохiн, Д.Н. Узнадзе, Н.П. Бехтєрєва), хвороба, як патологiчна форма адаптацiї органiзму до надмiрних для нього навантажень, при певних умовах рефлекторно закрiплюється у матрицях довготривалої пам’ятi. Механiзми довготривалої пам’ятi («досвiд хвороби»), які при нормi звiльнюють нас «вiд необхiдностi увесь час думати, з якої ноги піти», тепер призводять до рiзкого обмеження можливостi повернення до нормальних, здорових адаптивних стереотипiв. Вiдбувається неусвiдомлена перебудова центральної нервової системи i цiлого ряду функцiй внутрiшнiх органiв. Формується «установка на хворобу» чи «воля до хвороби», що неминуче призводить до фiзiологiчної трансформацiї функцiональних порушень внутрiшнiх органiв у незворотнi, органiчнi. Найтяжчим результатом є «моральна капітуляція» людини, що «вiддає себе хворобi».

Незалежно вiд того, яка iз соматичних хвороб набуває хронiчного характеру, це завжди є результатом дiї психосоматичного «порочного кола», що містить у собі психологiчний (особистiснi передумови), середовищний (сiмейна, службова ситуацiї, екологiчнi, матерiально-побутові фактори) i бiологiчний (стать, вiк, спадкова здатнiсть за певних умов набути недостатнiсть функцiї того чи iншого органу, преморбiдний запас здоров’я, вегетосоматичний стереотип адаптацiї, перенесенi захворювання i т. iн.) компоненти.

У хронiчно хворих вiдбувається перебудова iнтересiв до внутрiшнiх вiдчуттiв. Необхiднiсть часто тривало знаходитися в стацiонарi змiнює звичнi ритми життя, працi i вiдпочинку, сну i безсоння. У свiтосприйняттi починає домiнувати значущість iнтероцептивних вiдчуттiв. Вiдбувається значна перебудова вартісної iєрархiї особистостi, внаслiдок «особливого стану хворого» характер стає дисгармонiйним (психопатизацiя або невротизацiя характеру). Знижується основний фон настрою, наступає замкнутість, «відгородженість», тривожнiсть. Часто виникають надмiрнi емоцiйнi реакцiї на змiни болів, на рiзнi негативнi психологiчнi впливи у виглядi розгубленостi, тривоги, страху, вiдчаю, рiзких афективних спалахiв. Бiльшiсть таких хворих вразливi, навiюванi i настороженi. Починають переважати підсвiдомi психологiчнi захиснi механiзми особистостi. Лише iнодi спостерiгається гармонiйна ВКХ. У мовi часто домiнують стiйкi iпохондричнi iдеї. Змiни характеру часто заважають чи утруднюють одужання, призводять до iнвалiдностi, створюють конфлiкти у лiкувальних установах, викликають негативне ставлення до пацiєнтiв, оточуючих.

Тактика психотерапевтичної роботи з хронiчно хворими повинна бути спрямована на:

• - створення психологiчної установки на здоров’я;

• - пошук i створення емоцiйно високозначущих нових, конструктивних стереотипiв поведiнки у стресових ситуацiях для даної особи;

• - досягнення зацiкавленостi у пiдвищеннi вольових здiбностей, спрямова-них на повноцiнне, здорове життя.

Велике значення мають державнi програми профiлактичної медицини, спрямованi на формування у людини вiдповiдальностi за своє здоров’я.