Деонтологiя в клiнiчнiй медицинi
Основною вiдмiннiстю роботи
хiрурга вiд усiх iнших спецiальностей є необхiднiсть застосування
оперативного втручання, яке, навiть бездоганно виконане, завдає
хворому фiзичну i психiчну травму. Неминучий елемент ризику,
пов’язаний з операцiєю, робить працю хiрурга напруженою. Хiрург по
винен брати до уваги темперамент i настрiй хворого, тип вищої нер
вової дiяльностi, щоб визначити адекватну тактику премедикацiї,
оперативного втручання i ведення хворого в пiсляоперацiйному
перiодi.
Iснують загальнi правила належної поведiнки хiрурга (М.I.Пиро
гов):
1. Впевненiсть в розпiзнаннi хвороби i хворого.
2. Вчасно роз
почати операцiю, справляючи сприятливий моральний вплив на
пацiєнта, подати йому надiю, усунути його страх i сумнiви.
3. Не
тiльки зробити операцiю майстерно, але i зумiти попередити усклад
нення.
4. Провести наступне пiсляоперацiйне лiкування iз
вiдповiдним доглядом, що iнколи важливiше за проведену операцiю.
Обов’язком хiрурга є задовго до операцiї почати пiдготовку
хворого до правильної поведiнки в операцiйнiй. Необхiдно перебороти
у хворого два почуття: страху i болю. Прояви страху iнодi прихованi
глибоко пiд рiзними масками - байдужостi, бравади, та iн. Крiм
застосування медикаментозних засобiв, суттєвим терапевтичним засо
бом є тепле людське слово: по ефективностi бесiда може перевищити
сильнi седативнi препарати.
Така ж пильна увага повинна бути придiлена i знiманню болю в
малiй хiрургiї. Порушенням норм деонтологiї є вiдмова вiд
знеболювання при амбулаторних операцiях i обстеженнях болючих вог
нищ. Погано, коли крик хворого подавляється криком хiрурга.
Небезпека операцiї не повинна перевищувати небезпеки самого
захворювання. У важких ситуацiях, коли єдиним засобом врятування є
операцiя, залишається непохитний деонтологiчний принцип: хiрург
вирiшує питання в iнтересах хворого, вiдсуваючи на останній план дру
горяднi мiркування i турботи про власну репутацiю.
Лiкар – «оптиміст» зображує хворому будь-яку операцiю як
дрiб’язкову, а «песиміст», навпаки, пiдкреслює небезпеку операцiї.
Необхiдно керуватися наступним: чим важчим i небезпечнiшим є захво
рювання, тим бiльше вiдхилення вiд iстини допустиме i навiть
обов’язкове для лiкаря, який ознайомлює хворого; чим легше захворю
вання i кращий прогноз, тим менше пiдстав приховувати iстину.
Багато гiнекологiчних операцiй пов’язанi з наступним порушен
ням менструальної i дiтородної функцiй. Тому необхiдно дуже серйоз
но вирiшувати питання про показання до операцiї i методи оператив
ного втручання, враховуючи не тiльки найближчi результати, але i
вiддаленi наслiдки. Якщо для користi хворої операцiю треба робити
провiдному хiрурговi, вiн повинен запросити асистентом вибраного
хворою лiкаря. Повiдомлення про радикальне видалення матки чи при
даткiв треба зробити перед випискою зi стацiонару. У випадку немож
ливостi народжування дiтей внаслiдок природжених чи набутих змiн
статевої сфери, про це необхiдно повiдомити хворiй. З позицiї ме
дичної деонтологiї проведення малих гiнекологiчних операцiй без зне
болювання недопустимо.
Найважливiшим законом акушерського i гiнекологiчного вiддiлен
ня є таке виховання персоналу, коли iнформацiю про проведене лiку
вання i прогнози дають тiльки лiкуючий лiкар або завiдуючий
вiддiленням. У дуже важкому становищi опиняється лiкуючий лiкар чи
завiдуючий вiддiленням, коли про характер проведеної операцiї запи
тує чоловiк хворої. Треба дотримуватися правила: не повiдомляти чо
ловiковi конкретного об’єму проведеної операцiї. Краще, коли сама
хвора розповiсть чоловiку, яка саме операцiя їй зроблена, вибравши
для цього найбiльш зручний для неї варiант.
Хвора дитина потребує особливого пiдходу лiкаря. Тут провiдну
роль вiдiграє емоцiйний вплив. Педiатр iз суто медичним досвiдом i
знанням повинен поєднувати i педагогiчнi знання, i знання з дитячої
психологiї. Педiатр повинен умiти налагоджувати добрий контакт з
дiтьми. При обстеженнi, лiкуваннi i, особливо, при пiдготовцi до
операцiї, лiкар повинен прагнути не обманювати дiтей, не спокушати
їх невиконуваними обiцянками. Необхiдно, щоб кожен член колективу
формував свою поведiнку з малим пацiєнтом за типом вiдносин мiж
матiр’ю i дитиною. Дитинi допомагає стати на ноги сердечне тепло
людей у бiлих халатах. Лiкар не повинен жалiти часу на роз’яснення
родичам про стан здоров’я дитини i про можливiсть прогнозу. При
розмовi слiд обходити як елементи зайвого оптимiзму, так i заляку
вання. Особливої уваги потребують сiм’ї, де дитина одна, де дiтей
вже бiльше не буде.
Серед населення розповсюджена думка, що злоякiснi пухлини не
вилiковнi. Тому саме направлення в онкологiчне вiддiлення трагiчно сприй
мається хворим i його близькими. Медична деонтологiя зо
бов’язує лiкаря-онколога з перших хвилин спiлкування з хворим раком
примусити його повiрити в надiйнiсть лiкування. Необхiдно, щоб
лiкар та iншi медпрацiвники у бесiдi з хворим не вживали слово
«рак», i щоб хворий не прочитав це слово в жодному з документiв,
виданих йому на руки. Слово «рак» краще замiстити словами «ор
ганiчне захворювання» або iншими, якi не будуть насторожувати i
непокоїти хворого.
Хворi з початковими формами раку, поступаючи у стацiонар для
радикального лiкування, не повиннi зустрiчатися з хворими iз такою
ж локалiзацiєю пухлин, з повторно поступаючими iз метастазами, ре
цидивами тощо.
Хворих, якi потребують систематичного лiкування, слiд
госпiталiзувати до лiкарень загального профiлю i лiкувати так, як
лiкують усiх хворих у такому станi. Протилежним до медичної деонто
логiї є вiднесення хворих iз генералiзованими формами раку до «не
курабельних» - тих, що не пiддаються лiкуванню. Приймання промене
вих та хiмiотерапевтичних засобiв дозволяє одержати деяку регресiю
процесу, добитися полiпшення загального стану, ремiсiї. Хворi iнодi
повертаються до працi. У цьому полiпшеннi велика особиста заслуга
лiкаря, його деонтологiчного виховання i спрямування. Не
вилiковнiсть не означає некурабельностi, i надання допомоги хворим
на рак у найтяжчих стадiях захворювання є одним iз головних
деонтологiчних принципiв.
Протирiччям до деонтологiчних правил є спроби прогнозувати
термiн життя онкологiчних хворих. Лiкарi зобов’язанi передбачати
усi можливi варiанти продовження життя, але не передбачати день
настання смертi. Такi «передбачення» не правдивi за суттю. Сказане
вище цiлком стосується i випадкiв не завжди виправданого застосу
вання складних дiагностичних i лiкувальних манiпуляцiй, пов’язаних
iз ризиком для хворого i високою мiрою вiдповiдальностi для лiкаря
(електрошок, ангiографiї, ендоскопiчнi методи спостереження,
бiопсiя печiнки, нирок i т.iн.).
- Конспект лекцій з медичної психології заняття №1 предмет і завдання медичної психологiї. Мозок та психiка
- Основнi етапи розвитку психологiї
- Здобутки вiтчизняних вчених:
- Основнi теорiї психiчної дiяльностi:
- Завдання медичної психологiї
- Етапи проведення психологiчного обстеження:
- Заняття №2 пiзнавальнi процеси в нормi та при патологiї вiдчуття та сприйняття
- Вчення про аналiзатори.
- Класифiкацiя вiдчуттiв
- Загальнi особливостi вiдчуттiв:
- Етапи цiлеспрямованого сприйняття:
- Властивостi сприйняття:
- Закономiрностi вiдчуттiв та сприйняття у нормi:
- Теорiя рефлекторного вiдображення (I.М. Сєченов, I.П. Павлов, а.А. Ухтомський)
- Класифiкацiя iлюзiй:
- Вiдмiнностi уявлень від сприйняттів:
- Вiковi особливостi спийняття:
- Розвиток сприйняття дитини в онтогенезi
- Основнi види розладiв вiдчуття і сприйняття
- Заняття №3 пiзнавальнi процеси. Мислення та мова
- Операцiї мислення:
- Складовi елементи мислення:
- Основнi характеристики мислення:
- Типи і види мислення:
- Порушення мови.
- Мiжпiвкульна асиметрiя головного мозку
- Вiковi особливостi мислення:
- Порушення мислення:
- Основнi методики дослiдження процесів мислення:
- Заняття №4 увага, пам’ять, iнтелект.
- Вiковi особливостi уваги
- Нейрофiзiологiчнi механiзми пам’ятi
- Вiковi особливостi пам’ятi
- Особливостi процесiв пам’ятi
- Порушення пам’ятi
- Iнтелект
- Розлади iнтелекту
- Вiковi особливостi iнтелекту
- Способи дослiджень уваги, пам’ятi, iнтелекту
- Заняття № 5 емоцiї I почуття
- Теорiї виникнення емоцiй
- Нейрофiзiологiчнi механiзми емоцiй
- Соматовегетативний прояв емоцiй
- Зовнiшнi прояви емоцiй
- Класифiкацiя емоцiй
- I. За фiлогенетичним розвитком (чи по складностi)
- III. За впливом на тонус органiзму I життєдiяльнiсть:
- IV. За механiзмами виникнення:
- V. За силою I тривалiсттю:
- Види почуттiв
- Розвиток емоцiй I почуттiв в онтогенезi
- Розлади емоцiй
- Дослiдження емоцiй
- Заняття № 6 ефекторно-вольова сфера
- Класифiкацiя потреб I ефекторно-вольових проявiв:
- 1. Бiологiчнi або iнстинктивнi (нижчi) потреби:
- 2. Соцiальнi (вищi) потреби:
- Поняття про волю
- Фiзiологiчнi основи вольових дiй
- Етапи вольового процесу:
- Вольовi якостi особистостi:
- Вiковi особливостi волi.
- Розвиток I формування волi
- Розлади ефекторно- вольової сфери.
- Методи вивчення волi
- Заняття № 7 свiдомi і підсвiдомi психiчнi процеси
- Структура свiдомостi
- Властивостi свiдомостi:
- Нейро-фiзiологiчнi основи свiдомих I підсвiдомих процесiв
- Деякi явища підсвiдомого
- Фiзiологiчнi варiанти змiненої свiдомостi
- Етапи формування свiдомостi (г.К. Ушаков):
- Розлади свiдомостi
- Непсихотичні розлади:
- Психотичні розлади:
- Методи дослiдження стану свiдомостi
- Заняття №8 психофiзiологiчнi I медико-психологiчнi аспекти особистостi
- Властивостi особистостi
- Структура особистостi
- I. Спрямованість особистості
- II. Можливості особистості
- III. Психологiчнi особливостi поведiнки особи (темперамент, характер).
- Основнi показники характеру:
- Розлади особистості
- Методи дослiдження особистостi
- Заняття № 9 взаємодiя соми та психiки у здоровому I хворому органiзмi
- Психосоматичнi взаємодiї у здоровому органiзмi
- Фiзiологiя психiчного конфлiкту.
- Заняття № 10 суб’єктивне переживання хвороби. Психологiя хворого при соматичних захворюваннях.
- Психологiчнi особливостi хворих деякими соматичними захворюванями
- Психологiя помираючих хворих
- Нейропсихологiчнi особливостi хронiчних захворювань
- Заняття № 11 лiкар, хворий, дiагноз: психологiя дiагностичного процесу
- З боку хворого:
- З боку лiкаря:
- Особливостi проведення спiвбесiди з хворим
- Заняття № 12 психологiя осiб iз природженими I набутими фiзичними вадами
- Психологiя осiб iз природженими фiзичними дефектами
- Психологiя осiб iз набутими фiзичними дефектами
- Психологія осіб із набутими дефектами щелепно-лицевої області
- Заняття № 13 психологiя хворого до I пiсля хiрургiчного втручання
- Дитяча хiрургiя
- Заняття № 14 психологiя жiнки в перiод вагiтностi та пiсля пологiв
- Основнi правила психопрофiлактики болей при пологах:
- Заняття № 15 основи медичної деонтологiї
- Полiклiнiка I стацiонар. Деонтологiя взаємостосунків iз хворими
- Деонтологiя повiдомлення дiагнозу
- Деонтологiя взаємостосунків iз родичами хворого
- Деонтологiя в клiнiчнiй медицинi
- Деонтологiя I медична документацiя
- Заняття № 16 основи психогiгiєни та психопрофiлактики
- Iсторiя психогiгiєни
- Практичне застосування психогiгiєни та психопрофiлактики
- 2. Шкільна психогігієна.
- 3. Сексуальне виховання і статеві стосунки.
- 4. Психогігієна сім’ї.
- 5. Психогігієна праці та відпочинку.
- 6. Психологія та психогігієна старості.
- 7. Психогігієна колективного життя (спілкування).
- 8. Психогігієна конфлікту.
- 9. Психогігієна побуту: переборювання шкiдливих звичок.
- Методи I органiзацiя психогiгiєни та психопрофiлактики
- Заняття № 17 питання психотерапiї. Показання до застосування
- Модифiкацiї основних методик психотерапiї
- Показання до психотерапiї
- Заняття №18 характеристика малих та великих психологiчних груп в аспектi медичної деонтологiї
- Особливостi груп пацiєнтiв лiкарнi
- Психологiя лiкувального колективу