5.3. Професійні науково-методичні заходи і підходи у профілактичній та корекційній роботі психологів із суїцидентами

У здійсненні професійної психопрофілактичної роботи із суїцидентами існує декілька підходів - залежно від змісту, послідовності дій, напрямку консультування і психотерапії [6; 17; 18].

І. Так, за змістом профілактики і корекції суїцидальної поведінки виділяють [17, с.12-13]:

а) спеціалізовані психіатричні терапевтичні (медикаментозні й немедикаментозні) заходи із запобігання формування суїцидальної поведінки та лікування психічних розладів, що сприяють її виникненню;

б) психологічні корекційні заходи для зміни особистісних установок на аутоагресивну активність, на підвищення рівня психологічної захищеності, на формування антисуїцидальних бар'єрів;

в) соціальні заходи, спрямовані на зміну соціального статусу, соціально-економічних умов життя потенційних суїцидентів;

г) інформаційно-навчальні заходи з поширення знань про особливості виникнення і перебігу суїцидальної поведінки, про способи самодопомоги при виникненні аутоагресивних проявів, про роботу соціальних служб, про спеціалізовані навчальні програми для спеціалістів у галузі суїцидології, психології суїциду тощо.

II. Відповідно до послідовності здійснення дій з профілактики суїцидальної поведінки вирізняють [17, с. 13]:

- первину профілактику, тобто заходи, що мають на меті запобігти спробам скоєння суїциду; до неї також відносять інформацйно-навчальні заходи з питань суїцидології для всього населения;

- вторинну профілактику, яка полягає в роботі з суб'єктами, які здійснювали спробу самогубства, щоб уникнути рецидивів в них суїидальної поведінки;

- третинну профілактику - з надання допомоги близькому оточенню осіб, які скоїли суїцидальну спробу, щоб уникнути рецидивів суїцидальної поведінки в такому оточенні,

III. Метою невідкладної суїцидальної допомоги є корекція негативних емоцій, зменшення афективного компоненту і посилення самоусвідомлення. При оцінці стану суїцидента і проведенні психоконсультативної, психокорекційної, психотерапевтичної роботи слід враховувати особливості ситуаційної реакції і позицію особистості в суїцидальному конфлікті [17, с 13].

IV. Складовими терапевтичного етапу профілактики суїцидів є кризова підтримка і кризове втручання (інтервенція) [17, с 13-14].

Кризова підтримка передбачає:

а) зняття негативних адаптивних переживань, відреагування почуттів;

б) прояснення конфліктної ситуації і досягнення розуміння проблеми;

в) структурування ситуації, що має допомогти людині побачити цілісну картину проблеми і шляхи її виникнення;

г) активізацію антисуїцидальних установок, допомогу особі у визначенні важливих зв'язків з близьким оточенням, їх значущості у житті, актуальних сенсів розвитку особистості. При цьому необхідна також робота із сім'єю з метою зміцнення чи відновлення міжособистісних зв'язків, з формування почуття поваги до людини, сприйняття її як рівної, визначення ЇЇ права на власний світогляд, свої ціннісні орієнтації.

Кризове втручання або інтервенція включає:

а) зняття гостроти психотравми;

б) вербалізацію, висловлювання емоційних переживань суїцидента;

в) пошук шляхів конструктивного подолання психотравмуючої ситуації, спираючись на попередній життєвий досвід людини;

г) усвідомлення тієї проблеми, яка знаходиться в основі суїцидального наміру, і спроба знайти більш конструктивний спосіб реалізації цієї потреби;

д) формування в особистості мотивації для особистої психотерапевтичної роботи.

На цьому етапі важлива роль належить вмінню психотерапевта встановлювати емоційний контакт з людиною, розуміти її проблему, яку слід співчутливо проаналізувати в соціальному й особистісному контексті, маючи на увазі можливу образу, відчай, самотність, брак перспективи, нереалізовані плани тощо. Корисними можуть бути еріксонівські методи психотерапії, приміром, розповіді терапевтичних історій, які сприяють подоланню опору суїцидента.

V. При виборі напряму психокорекційної та психотерапевтичної роботи із суїцидентами слід враховувати професійну кваліфікацію консультантів, ступінь володіння ними тими чи іншими видами психотерапії. Розглянемо ці напрями психотерапевтичної роботи із суїцидентами [17, с 14-17]:

1.Кризова психотерапія полягає передусім у перетворенні кризової ситуації, у виявленні та корекції неадекватних установок суїцидента, у пошуку та тренінгу невикористаних ним способів розв'язання суїцидального конфлікту. Здійснюється в індивідуальній, сімейній, груповій формах.

2.Когнітивна психотерапія спрямована на виявлення й усунення невідповідності об'єктивної реальності та основних ситуаційних установок суїцидента, його сприймання дійсності в умовах суїцидального конфлікту. Цей метод особливо ефективний під час корекції почуття безнадійності, пошуків когнітивних, смислових засад запобігання повторних суїцидальних спроб.

3.Аксіологічна корекція, що базується на вченні про цінності і спрямовує суїцидента на перегляд своїх особистісних цінностей. При цьому слід намагатися не тільки прагнути до домінування в системі цінностей клієнта духовних цінностей, а І підносити цінність самої особистості, людини, її життя різними засобами, передусім - раціональної психотерапії. Може бути корисною і християнська психотерапія. Далі наводиться авторська психотерапія суїцидента піднесенням цінності його особистості.

4.Раціональна психотерапія передбачає логічний аналіз стану суїцидента, розв'язання причин психологічної дезадаптації, встанонлення зв’язку психологічного розладу із соматичною симптоматикою. Цей вид психотерапії підвищує обізнаність особистості клієнта про свій стан, знижує напруження, тривогу, що супроводжують суїдологічну кризу. І при цьому слід прагнути не лише зміцнити ставлення суїцидента до чинників психотравмуючої ситуації, а й вплинути на його ціннісно-смислову сферу, в центрі якої має бути цінність самої особистості, людини, її життя, що є неперервним процесом, за цілісність якого кожна людина несе відповідальність перед людством.

5. Гештальттерапія, яка спрямована на корекцію процесів сприйняття, опрацювання та актуалізації інформації і базується на ключових положеннях про:

- відношення фігури і фону; -їх протилежність і єдність;

- усвідомлення та зосередження на теперішньому;

- функцію захисту;

- зрілість і відповідальність.

При роботі за цією психотерапією суїцидент спонукається залишитись у ситуації «тут і тепер», уникати звертання до минулого досвіду, не вибудовувати планів на майбутнє, що нормалізує саморегуляцію особистості, забезпечує покращення її соціальної адаптації.

6. Психодрама використовується як психотерапевтичний груповий процес, у якому здійснюється драматична імпровізація для вивчення внутрішнього світу особистості суїцидента, для виводу назовні його внутрішніх переживань, зміна внутрішнього образу психотравмуючої ситуації, ракурсу її бачення, розуміння мотивів поведінки інших тощо.

7. Сімейна психотерапія дозволяє здійснювати корекцію порушених стосунків у найближчому оточенні суїцидента, що важливо для профілактики повторного суїциду. При використанні сімейної психотерапії виявляється соціально-психологічна зумовленість суїцидальної поведінки, надається допомога клієнту в усвідомленні причин його вчинку, особливостей сприйняття стосунків у родині, його уявлень про найближчих людей, навколишню дійсність, у баченні в новому ракурсі альтернативних можливостей адаптації.

8. Аутогенне тренування має на меті розвивати уміння саморегуляції особистості суїцидента, розширювати резерви її адаптації. Через це прискорюється вихід суїцидента із кризового стану, корегуються афективні розлади, формуються навички мотиваційно-смислової та емоційної саморегуляції у стресових ситуаціях, створюється позитивний емоційний фон, відреаговуються агресивні почуття [17, с. 15].

Наведені напрями психотерапії можуть бути доповнені іншими, доцільність їх використання визначається психологом залежно від чинників, перебігу, глибини суїцидальної поведінки і психотравми потерпілої молодої людини. Багато чого залежить від фахової підготовки і кваліфікації психотерапевта, Його досвіду розв'язання суїцидальних проблем клієнта.