5.4. Психотерапія суїцидента через піднесення цінності його особистості

Метою даного виду психотерапії є підвищення рівня досягнення усвідомлення суїцидально схильними підлітками та юнаками цінності власної особистості в наслідок підвищення самооцінки суїцидентів, формування в них почуття власної гідності. Психотерапія в повному обсязі включає сім етапів: підготовчий, потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, операційно-результативний, емоційно-почуттєвий, завершальний. Окрім підготовчого і завершального, п'ять - відповідають компонентам діяльнісного виміру особистості, оскільки дана психотерапія має активний діяльнісний характер [див. 20; 21]. Завершальним є посттерапевтичний, екзистенційний етап.

На підготовчому етапі психолог отримує запит і попередню інформацію про суїцидента - від батьків, вчителів, учнів та встановлює з ним довірливий контакт. На цій основі він розпочинає емпатійний діалог. Обов'язковою при цьому є атмосфера повної довіри з боку підлітка до психотерапевта, до чого останній має готуватися заздалегідь, зокрема, абсолютно дотримуючись Етичного кодексу психолога і обов'язково - виявляючи відданість інтересам учнів, чесність, конфіденційність, незрадливість. У стосунках із суїцидентом ним має виявлятися не просто співпереживання, а переконливе переживання його гідності, цінності, зацікавленості в його житті, в його особистості. Можна обережно використовувати техніку рапорту — вона не тільки «прив'язує» психолога до почуттів, думок, поведінки суїцидента, а робить останнього начебто «ведучим» у спілкуванні, лідером, що підвищує його вагомість в очах співбесідника і власному самовідчутті. Тобто, вже на підготовчому етапі здійснюється певне піднесення цінності особистості суїцидента - і появою самого психолога, який професійно цікавиться ним, його душею, внутрішнім світом, і технічно - шляхом емпатії, налагодження уваги на особистість, надання суїциденту права вести діалог у гуманістичному напрямку.

На потребово-мотиваційному етапі слід з'ясувати, що стало причиною суїцидального наміру, які мотиви домінують або сперечаються у свідомості суїцидента, чи є запасні інтенції, мотиви, інтереси, потяги, наміри, на які можна переключити його увагу. Це дає змогу дізнатися, як загальмувати суїцидальні мотиви і водночас - підняти цінність інших потреб і мотивів суїцидента, як припинити руйнівну боротьбу мотивів і переживання деструктивних інтенцій. Поступово слід навіювати думки про цінність особистості учня як головного мета-мотиву, визначника напряму життя, фактора розв'язання проблеми. При цьому іноді доцільно використовувати прийом А.С.Макаренка щодо мотиваційного «вибуху» - через «спалення» одних, суїцидогенних, мотивів і переоцінку, аксіологізацію, та піднесення інших мотивів.

У випадку зниження сенсу життя слід зайнятися конструюванням нового, адекватного індивідуальності суїцидента і можливостям його оточення, сенсу. Корисним може бути використання елементів логотерапії В.Франка, її якій передбачено пошук сенсу життя у трьох напрямках через переживання, відношення та творчість. У дослідженнях А.В. Кабиш-Рибалки, що здійснювались під нашим керівництвом, в додаток до поданих стратегій пошуку сенсу життя, спрямованих на цінності життя, пропонуються також пізнавальна, гуманістична, життєдіяльна, естетична, почуттєва, ставленнєва стратегії пошуку сенсу життя. Корисними можуть бути і стратегіальні засоби пошуку сенсу життя, в якості яких в цьому ж дослідженні використовуються стратегії творчої діяльності за теорією В.О. Моляко, аналогізування, комбінування, реконструкції, універсальна, спонтанна стратегія. В ході проведення цього етапу роботи відбувається піднесення особистості суїцидента через зміну його світоглядних, установок, смислів життя та мотивів поведінки. При цьому можливе використання прийомів емоційного зараження, навіювання, пряме звернення до вітальних ресурсів, інстинкту самозбереження суїцидента до переоцінки його закляклих мотивів тощо.

На інформаційно-пізнавальному етапі психолог продовжує роботу, розпочату на попередніх етапах, і надає суїциденту, з одного боку, яскраві зразки значущої вітальної поведінки, життєтворчості інших людей, а, з іншого боку, спонукає його до самопізнання власних вітальних потенціалів, особистісних властивостей, цінних для нього, оточуючих та суспільства. При цьому можна здійснювати пошук даних якостей у підструктурах власної особистості, таких як: здатність до спілкування; спрямованість інтересів, потягів, намірів, хобі, занять тощо; риси характеру (тут продуктивність пошуку може бути особливо високою), самоусвідомлення, рефлексія, самопізнання, саморегуляція, самоактуалізація тощо; досвід - знання, уміння, навички, звички, емоційні стереотипи, стиль діяльності та ін.; інтелектуальні здібності - увага, пам'ять, відчуття, сприймання, мислення, уява - в їх різновидах, приміром, естетичне сприймання світу, сенсорна культура, системне мислення, творча уява (фантазія) тощо; психофізіологічні властивості, зокрема, позитивні якості властивого суїциденту темпераменту тощо.

На цьому етапі слід подати суїциденту інтенсивний інформативно-ціннісний сигнал щодо властивостей юної особистості та їх сприймання оточуючими як унікальних в певному відношенні цінностей. Тут, при інформаційному обґрунтуванні особистісних вартостей суїцидента, доцільно й можна використовувати аксіологічні можливості раціональної психотерапії щодо надання статусу цінності окремим властивостям суїцидента та його особистості в цілому. Корисними можуть бути інформаційно-пізнавальні елементи психоаналізу та інших психотерапії. Аксіологічний сигнал може мати різну форму - ціннісного аналізу, заклику, твердження, переконання, поради, рекомендації тощо. На даному етапі продовжується закріплення і розвиток сенсу життя в його інформаційно-пізнавальній формі І намічається перехід до наступного, цілеформуючого етапу.

Психолог має спиратися при цьому на наявні в нього психодіагностичні дані щодо суїцидента, які об'єктивно характеризують його здатність до спілкування, актуальні мотиви й інтереси, риси характеру, самосвідомість, досвід (в тому числі й академічну успішність), інтелектуальні здібності (особливо - дані щодо віднесення суїцидента до числа недостатньо інтелектуально розвинутих або інтелектуально обдарованих учнів), психофізіологічні якості й обов'язково - щодо типу його темпераменту).

На цілеформуючому етапі треба здійснити спробу переключення уваги суїцидента на нові цілі, на закріплення інтенціональних досягнень попередніх етапів шляхом актуалізації старих чи формування нових цілей, планів, програм, проектів та їх аксіологізацію.

При цьому слід відштовхуватися від ціннісних властивостей особистості суїцидента і спиратися на стратегії пошуку ним сенсу життя, що були усвідомлені на попередніх етапах роботи. При постановці нової мети, задачі сама особистість суїцидента має виступати не стільки як засіб для когось, а як власна «вершинна» мета для самої себе, як важлива перспектива усього свого життя. Корисним тут може стати обговорення філософії альтруїстичного егоїзму (егоїстичного альтруїзму) Г.Сельє. Але головним слід вважати вихід діалогу між психологом і підлітком на рівень конкретного плану дій, його обговорення, акцентування на цінності особистості суїцидента як визначального чинника формування і виконання цього плану. Особистість суїцидента перетворюється на мету і водночас - на засіб ЇЇ досягнення, тобто на суб'єкт самотворення.

Особливо ефективним може стати залучення учня до складання та виконання певного проекту, відповідно до наявних в нього виняткових властивостей у сфері спілкування, мотивації, захоплень, відношень, творчості, інтелекту, досвіду, психофізіологічних якостей тощо. Це може бути науково-технічний, економічний, гуманітарний, культурний тощо проект. Головне, щоб для підлітка відкрився шлях до самоактуалізації та акмеологізації, а через них -до утвердження цінності своєї особистості в очах оточуючих, школи, суспільства, самого себе.

В цьому випадку можна використовувати систему А.С. Макаренка щодо цілепокладання на перспективи різного рівня - завтрашньої радості, середню і віддалену перспективу. Майбутнє має активізувати, тягнути до себе учня, показати, що він потрібний життю, суспільству, людям, самому собі. При цьому слід націлювати дитину на досягнення конкретних особистісно значущих результатів власної діяльності.

На операційно-результативному етапі здійснюється спроба реалізувати попередньо обговорені і прийняті мотиви, інтереси, задуми, цілі, наміри, плани, програми і проекти у практичних досягненнях суїцидента. В цьому зв'язку, корисним може стати літературний проект - поетичний, прозаїчний, навіть «щоденниковий» - через який фіксуються у словесній, письмовій формі свідомі життєтворчі інтенції суїцидента. Він отримує допомогу так би мовити від себе у часі - коли звертається до своїх життєтворчих думок, накопичує навколо них нові думки про цінність життя, цінність своєї особистості. Остання, звертаючись до розгорнутих у часі продуктів своєї творчості, а це не стільки літературна творчість, скільки світоглядна, філософська, психологічна, екзистенційна, - примножує свої вітальні сили. Дуже стабілізуючими, жиги стверджуючими виступають думки про безсмертя особистості (по В.М. Бехтереву), про безсмертя душі (у релігійному тлумаченні). Корисною в цьому плані може спіти орієнтація уваги суїцидента на можливості підвищення рівня академічної успішності. Для пришвидшення росту успішності навчання можна провести з учнем інтенсивне консультативно-тренінгове заняття, сценарій якого опрацьований в умовах гімназії у дослідженні Т.В. Кабиш-Рибалки (консультант автор). Отримана таким чином психолого-педагогічна допомога може впродовж одною уроку підняти середню оцінку учня за навчальними предметами на 1-2 бали, що буде відчуватися ним як перемога, що звичайно підвищить його самооцінку, цінність його особистості.

На емоційно-почуттєвому етапі, який можна назвати мегаетапом, оскільки він пронизує увесь процес психотерапії афективним піднесенням цінності особистості, головними є позитивні, емоційні, атракційні почуття - симпатії, емпатії до дитини тощо. Проте, вони мають бути природними, враховуючи негативний контекст і витончений характер суїцидальної ситуації. Емоційно забарвлений інтерес до суїцидента має поступово перерости у почуття поваги, дружні почуття, почуття щирої симпатії, любові - залежно від особливостей розгортання ситуації діалогу. Адже через любов, в її загальнолюдському, платонічному і релігійному вигляді, є найбільш дієвим засобом піднесення цінності життя людини, особистості, її «Я». В цьому плані можна використовувати різні форми зізнання у симпатії, дружбі та любові, звичайно, знаючи природну міру, уникаючи штучних псевдопочуттів. Звичайно, що це вимагає від психотерапевта здатності до співчуття і виступає для нього як іспит на щирість, людяність, гуманізм.

У діалозі, підкреслимо, мають панувати позитивні, але щирі, адекватні до суїцидальної ситуації емоції і почуття, які мають сприяти позитивному закріпленню усіх досягнень психотерапії - через їх позитивно-емоційне утвердження.

Можна спробувати також навчити суїцидента прийомам емоційної саморегуляції, природно переходячи від неї до більш особистої саморегуляції. В цьому відношенні можуть бути в нагоді певні формули самонавіювання, аутогенного тренування, той же тренінг впевненої поведінки.

Особливо цінними на цьому етапі постають почуття натхнення, захоплення і задоволення від результатів навчання продуктивної, творчої праці з її відомим психотерапевтичним ефектом. Важливими для тепер вже бувшого суїцидента мають стати почуття оптимізму, радісний настрій у погляді на майбутнє. Через емоційну підтримку та почуттєве піднесення підлітка, юнака підвищується їхня вітальність, вони перетворюється з об'єкту випадкових впливів на повноцінний суб'єкт нормального життя з позитивним життєвим тонусом.

На посттерапевтичному етапі закінчується активна психотерапія і здійснюється спочатку відносно регулярний, а пізніше епізодичний моніторинг, оцінка і підтримка екзистенційного стану колишнього суїцидента. Час від часу здійснюються спонтанні зустрічі і поточні акти піднесення життєвих, сімейних, професійних успіхів людини, зміцнення ЇЇ волі до нормального життя.

Далі, у розділі 8 наводяться приклади використання даного виду психотерапії при проведені автором практичних заходів з порятунку життя двох суїцидентів. При цьому слід зазначити, що повна розгорнута схема психотерапії цього виду може використовуватися лише тоді, коли психотерапевт має резерв часу, працюючи з важкими суїцидальними випадками. В Інших ситуаціях запропоновану схему психотерапії можна використовувати фрагментарно або застосовувати її дух, ідею, принцип.

Звичайно, що дана психотерапія не претендує на розв'язання усіх видів суїцидальних проблем, найбільш ефективна вона там, де серед основних причин суїцидальної поведінки домінує знецінювання особистості, падіння самооцінки особистості, почуття неповноцінності підлітка тощо.