2. Соціально-психологічні, індивідуально психологічні та особистісні чинники виникнення та неребігу суїцидальної поведінки у молоді

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків, відносять [22, с. 9-10]:

- серйозні проблеми у сім'ї;

- відвернення однолітків;

- смерть улюбленої або значущої людини;

- розрив стосунків з коханою людиною;

- міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

- проблеми з дисципліною або із законом;

- тиск, здійснюваний групою однолітків, передусім той, що пов'язаний із наслідуванням самопошкоджуючій поведінці інших;

- тривале перебування у ролі жертви або «козла відпущення» («цапа відбування»);

- розчарування успіхами у школі чи інституті, або невдачі у навчанні;

- високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (Іспитів);

- проблеми із працевлаштуванням і погане економічне становище, фінансові проблеми;

- небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

- зараження СНІД або хворобами, що передаються статевим шляхом;

- серйозні тілесні хвороби;

- надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які впливають на суїцидальність підлітків і юнаків, то до їх числа належать [22, с 8]:

- психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

- зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти су спільної поведінки у сім'ї;

- сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

- насилля у сім'ї (особливо фізичні і сексуальні);

- недостача уваги і турботи про дітей у сім'ї, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

- часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

- розлучення батьків, ухід одного з них із сім'ї або його смерть;

- часті переїзди, зміна міста проживания сім'ї;

- надто низькі або високі очікування і боку батьків по відношення до

дітей;

- зайва авторитарність батьків;

- відсутність у батьків часу і недостатня увага до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу оточуючої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної людини також можуть бути пов'язані із суїцидальною поведінкою, зокрема [22, с 9]:

- нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

- агресивна поведінка, злобність;

- антисоціальна поведінка;

- схильність до демонстративної поведінки;

- високий ступень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

- дратівливість;

- ригідність мислення;

- погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

- нездатність до реальної оцінки дійсності;

- тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

- ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються переживаннями нікчемності;

- легко виникаюче почуття розчарування;

- надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;

- надмірна самовпевненість;

- почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування, відвернення або демонстративної поведінки щодо друзІв-однолітків або дорослих;

- проблеми з визначенням сексуальної орієнтації:

- складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків. Шкільний психолог В.І. Силяхіна вважає, що мотивами суїцидальної

поведінки школяра можуть бути наступні [25]:

- шкільні проблеми;

- втрата близької, коханої людини;

- ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

- переживання, образи;

- самотність, відчуженість;

- неможливість бути зрозумілим, почутим;

- почуття провини, сорому, невдоволення собою;

- страх покарання, тортури;

- почуття помсти, протесту, загрози;

- бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття;

- ухід від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації. Вона зазначає, що це лише загальні мотиви, а часткові можуть бути

настільки різними, що їх важко перерахувати [25, с 5].

В суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази [25, с 6]:

а) фаза обдумування, що визивається свідомими думками щодо здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під контролю і стати Імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає Інтерес до справ сім'ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточуючими, стає агресивним. Змінюється зовнішній вигляд, підліток перестає слідкувати за собою, може змінитися його вага (що пов'язане із переїданням або анорексією), через зниження його уваги з підлітком може трапитись нещасний випадок;

б) фаза амбівалентності, яка наступає за умов появи додаткових стресових факторів - тоді підліток може виказувати конкретні загрози або наміри щодо суїциду комусь із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме в цей час підлітку ще можна допомогти;

в) якщо ж цього не стане, тоді наступає фаза суїцидальної спроби. Вона відбувається дуже швидко, адже для підлітків притаманне швидке проходження цієї фази і перехід до третьої [25, с 6].

Як вказує В.І. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид впродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива Імпульсивність дій, тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звичайно, що це вимагає від оточуючих, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам [там само].

Як зазначає дніпропетровський психолог В.П. Мушинський [12], «суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної активності - думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства, - і уявляє собою ланцюг аутоагресивних дій людини, свідомо чи навмисно спрямованих на позбавлення себе життя через зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Така поведінка є динамічним процесом і складається з наступних етапів:

1. Етап суїцидальних тенденцій - вони є прямими чи непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, про втрату сенсу життя, про небажання жити; суїцидальні тенденції виявляються у думках, намірах, почуттях або загрозах.

2. Етан суїцидальних дій - він починається, коли відповідні тенденції приходять у дію; під суїцидальною спробою розуміється суїцид, який з незалежних від людини обставин був відвернутий і не привів до летального наслідку; суїцидальні тенденції можуть трансформуватися у завершений суїцид, результатом якого є смерть людини.

3. Етап постсуїцидальної кризи - він продовжується з моменту здійснення суїцидальної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій» [25, с. 4].

В.П. Мушинський наводить вичерпну характеристику форм і методів реалізації суїцидальної поведінки, виділяючи 10 загальних рис, властивих усім самогубствам [25, с 4-5]:

1. Загальною метою усіх суїцидів виступає пошук рішення, адже суїцид не є випадковою дією - його ніколи не здійснюють без сенсу чи безмотивно. Він є виходом із утруднень, кричи чи нестерпної ситуації, йому властива своя логіка і доцільність. Щоб зрозуміти причину суїциду, слід дізнатися проблем, для розв'язання яких він був призначений.

2. Загальним завданням усіх суїцидів є припинення свідомості, повне припинення свого потоку свідомості, непереносимого болю - як розв'язання болісних і нагальних проблем. Відповідно до цього, суїцид складається з трьох частин - наявності у людини, що впала у відчай, душевного хвилювання, підвищеного рівня тривоги і високого летального потенціалу.

3. Загальним стимулом при суїциді виступає нестерпний психічний біль. Можна стверджувати, що припинення своєї свідомості - це те, до чого рухається суїцидальна людина, а душевний біль - це те, від чого вона намагається втекти, адже ніхто не здійснює суїцид від радості.

4. Загальним стресором при суїциді є незадоволені психологічні потреби, адже суїцид здійснюється передовсім саме через нереалізовані або незадоволені потреби. В цьому плані можна зазначити, що відбувається багато безглуздих смертей, але ніколи не буває безглуздих і необгрунтованих суїцидів.

5. Загальною суїцидальною емоцією виступає безпорадність-безнадійність - у суїцидальному стані виникає переважне почуття безпорадності - безнадійності. В цьому стані людина начебто констатує: «Я нічого не можу зробити, крім самогубства, і ніхто не може мені допомогти, полегшити біль, який я відчуваю».

6. Загальним внутрішнім відношенням до суїциду є суперечливість, амбівалентність - людина відчуває потребу у здійсненні суїциду і водночас бажає порятунку і втручання інших.

7. Загальним станом психіки є звуження пізнавальної сфери, що відбувається у формі минущого емоційного та інтелектуального звуження свідомості з обмеженням можливостей у виборі варіантів поведінки, що зазвичай доступні свідомості даної людини, коли вона не знаходиться у панічному стані.

8. Загальною дією при суїциді стає втеча, що відображає намір людини покинути зону нещастя. Суїцид вважають тому межовою, остаточною втечею. Сенс самогубства полягає у радикальній і остаточній зміні обставин, «декорацій» життя.

9. Загальною закономірністю суїциду виступає відповідність суїцидальної поведінки загальному стилю поведінки впродовж життя. Незважаючи на те, що суїцид уявляє собою вчинок, якому немає аналогу у попередньому житті людини, все ж йому можна знайти відповідність у стилі та характері повсякденної поведінки даної людини. Це і попередні переживання душевного хвилювання, і здатність переносити психічний біль, і наявність тенденцій до обмеженого мислення, і спроби втечі у важких ситуаціях тощо.