Основнi теорiї психiчної дiяльностi:

Рефлекторний принцип психічної діяльності (I.М.Сєченов). Психiка рефлекторна. Робота психiки забезпечена фiзiологiчними механiзмами: iз них однi реалiзують сприйняття впливiв, другi - перетворення їх у сигнали, третi - планування й регулювання поведiнки тощо. В основi кожного поруху нервової системи знаходиться рефлекс (вiд лат. reflexus - вiдображення) чи реакцiя органiзму на подразнення, здiйснювана за допомогою нервової системи. Аналiзуючи рефлекси головного мозку, I.М.Сєченов видiляє 3 складових частини: початкову (зовнiшнє подразнення та перетворення його органами вiдчуттiв у первинне збудження, iмпульс, що передається у мозок); середню (процеси збудження i гальмування у мозковi, виникнення вiдчуттiв, уявлень, думок, тобто процесiв вiдображення) і кінцеву (зовнiшнi рухи - видима реакцiя). Таким шляхом органiзм безперервно, рефлекторно i оптимально адаптується в iндивiдуальнiй «екологiчнiй нiшi».

Динамічна локалізація психічних функцій (I.П.Павлов). На органiзм одночасно дiє велика кiлькiсть подразникiв, що по-рiзному збуджують рiзнi дiлянки кори головного мозку. Пiд локалiзацiєю функцiй розумiють динамiчну структуру, що складається iз розмаїття збуджених та загальмованих дiлянок нервової системи, якi здiйснюють аналiз та синтез сигналiв, що доходять до органiзму, виробляють систему тимчасових зв’язкiв та забезпечують «рiвновагу органiзму з середовищем».

Теорія функціональних систем (А.П.Анохiн). Однi й тi ж структури (корковi i глибиннi нервовi центри, провiднi шляхи, периферичні нерви, виконавчi органи) можуть брати участь у здiйсненнi найрiзноманiтнiших функцiональних зв’язкiв, i входять до багатьох функцiональних систем у рiзних комбiнацiях. Таким чином, ураження однiєї з дiлянок кори головного мозку не повнiстю порушує дiяльнiсть усiєї системи, оскiльки елементи, якi лишилися, замiщують втрачену функцiю. Однак, кожне ураження функцiональної системи, призводить до змiни психiчних функцiй.

У дослiдженнях локальних уражень мозку (А.Р.Лурiя) встановлено, що вищi психiчнi функцiї, такi як пам’ять та мислення, мають поширене нейрофiзіологiчне представництво у всiй корi великих пiвкуль. А фiзiологiчною основою пiзнавальних процесiв є iнтегративна дiяльнiсть нервових клiтин.

Аналiз та синтез зорових, слухових, смакових, кiнестетичних, тактильних та нюхових сприйнять вiдбувається локально у однiй з вiдповiдних дiлянок (долей, звивин) пiвкуль.

Вчення про аналiзатори та про динамiчну локалiзацiю функцiй долає недолiки як еквiпотенцiоналiзму (твердження про рiвномiрнiсть i тотожнiсть розподiлу функцiй мiж усiма дiлянками кори головного мозку), так i вузького локалiзацiоналiзму (розгляд локалiзацiї певної психiчної функцiї цiлком в однiй дiлянцi головного мозку).

Вчення про динамічний стереотип (I.П. Павлов, А.Р.Лурiя). Iнтегративна дiяльнiсть кори головного мозку, виконуючи адаптацiю до багаторазових одноманiтних подразнюючих впливiв iз навколишнього середовища призводить до утворення сталої системи нервових зв’язкiв - так званого динамiчного стереотипу. При наявностi вироблених динамiчних стереотипiв рiзнi дiї виконуються швидко, чiтко i супроводжуються позитивними емоцiями. Разом зi змiнами навколишнього середовища має змiнюватися i динамiчний стереотип. Однак, чим давнiший та мiцнiший стереотип (наприклад, звички), тим важче вiн пiддається перебудовi, а iнодi призводить до конфлiкту i нервових зривiв.

В наш час, окрiм загальної психологiї, що вивчає найбiльш загальнi закономiрностi психiки, теоретичнi принципи i методи психологiї, активно розвивається багато галузей, зумовлених питаннями практики: психологiя працi i творчостi, релiгiї, спорту, педагогiчна, вiйськова, космiчна, вiкова (дитяча, пiдлiткова, молодiжна, геронтопсихологiя), порiвняльна (зоопсихологiя), соцiальна психологiя. В останнi роки з’явилися екологiчна, експериментальна психологiя, психогенетика, етнопсихологiя та iн.

Медична психологія - наука про психологiчнi аспекти професiйної дiяльностi лiкаря та iнших медпрацiвникiв, психiки хворого та його рiдних, а також усiєї системи лiкувально-профiлактичних i психотерапевтичних впливiв, спрямованих на якнайшвидше одужання i вiдновлення працездатностi хворого.