8. Практичний досвід роботи із суїцидентами в умовах загальноосвітньої школи та вищого навчального закладу

Один із перших випадків у нашій практиці психологічної допомоги суїцидентам відбувся 1969 року, на третьому курсі навчання на факультеті психології Московського державного університету імені М.В.Ломоносова. Мій знайомий, студент хімічного факультету В. закохався в однокурсницю О. і цілий рік знаходився у полоні цього почуття, щасливий, піднесений, омріяний спільними планами одруження зі своєю обранкою. Мова вже йшла про весілля. На початку наступного навчального року и випадково відвідав В. на дванадцятому поверсі висотного будинку МДУ, яке здобуло сумну славу - через щорічні випадки самогубства шляхом падіння з вікон будинку.

На цей раз я побачив В. зовсім іншим - брудним, непоголеним, з опущеними очима, в стані депресії і відчаю. Він повідомив мені, що його кохана О. підступно зрадила його, він бачив її з іншим хлопцем і всі його намагання з'ясувати причину розладу й розлучення відкидалися нею, ставали даремними. О. не хотіла його бачити, з потім повідомила, що закохалася в іншого. В. впав у відчай, замкнувся в собі, а пізніше почав натякати однокурсникам, що вирішив покінчити з життям.

Те ж саме він повідомив і мені, і цього разу, щоб переконати мене у серйозності своїх намірів, відчинив вікно і показав, як він буде стрибати униз. Я схопив його за руку і почав переконувати в недоцільності його рішення щодо самогубства. Я говорив йому, який він: добрий хлопець, студент, син своїх батьків, товариш, друг, громадянин. Все це даремно. Тоді я згадав, що мені дізнавалася у коханні до В. інша дівчина Т. І коли він знову почав демонструвати мені свої суїцидні спроби, я закричав, що він губить не одне, а два кохання. В. зупинився і запитав - чиє ще? І чи знайдеться хоч одна дівчина, яка готова на все заради нього? Я мерщій повідомив йому, що його любить до нестями одна дівчина і що вона страждає від його становища, але готова прийти йому на допомогу. Т. жила на іншому поверсі, я цього ж дня зайшов до неї і розповів їй про становище В., особливо підкресливши його слова про те, що він нікому не потрібний, на що Т. твердо сказала, що ній погрібний їй, і вона його нікому не віддасть. Далі я зробив декілька перемовин, підготовляючи зустріч двох юних людей. Така зустріч відбулася через декілька днів, а через два місяці Т. і В. одружилися, через рік у студентській сім'ї народилася дитина...

Ще один випадок в нашій профілактичнім роботі iз потенційним суїцидентом трапився в кінці 1990-х років, коли нам довелось викладати спецкурс психології у 10-му класі одного з київських ліцеїв. Серед моїх учнів виділялася пара молодих, вродливих, розумних янголів хлопчик Л. І дівчина JI. Чим ближче до весни, тим більше романтичними, відвертішими ставали їх стосунки й іноді доводилося закривати очі на їх відверте милування одне одним, обіймання, навіть поцілунки на уроках. Так само, як і я, поводили себе й їх однокласники - хто радів за них, а хто заздрив, але усі розуміли й адекватно сприймали цю ситуацію, очікуючи весілля - якщо не влітку, то через рік.

Закінчився 10-й клас, підійшли та промайнули канікули... У жовтні я мав продовжити спецкурс в цьому ж класі, але коли у вересні я підійшов до директора ліцею, то не зміг не помітити смуток в його очах. Він відіслав мене до завуча і шановна В.П., куратор цього класу з тривогою повідомила мені, що у них горе, нещастя, оскільки Л. повідомила подругам, що збирається... покінчити із життям. З'ясувалося, що влітку мама А. категорично заборонила йому зустрічатися з Л. Більше того, йому було запропоновано побратися з іншою молодою жінкою. В їх сім'ї слово матері було законом і А. розірвав усі стосунки з Л. Звичайно, що для неї це стало катастрофою юних сподівань, планів усього життя. До цього додавалася ще й громадська думка, яка формувалася у попередній період сприймання однолітками й педагогами любовних стосунків юнака і дівчини, для яких це стало, як з'ясувалося, першим коханням. Можна уявити собі усю глибину психотравми приниженої, відвернутої дівчини.

В.П. повідомила мені, що Л. не хоче ні з ким розмовляти та обговорювати свої суїцидальні плани, крім подруги і... психолога. Саме в цей момент я відчув правильність своєї стратегії роботи в ліцеї, в основу якої, на перше місце я завжди ставив інтереси кожної дитини, абсолютну конфіденційність моїх стосунків з нею. Від цього страждав іноді і директор ліцею, шановний М.М. Але я ніколи не зраджував, не принижував дітей, навпаки, намагався підносити їх гідність, обдарованість, цінність як особистості. І те, що мене обрала для розмови в критичний момент свого життя юна особистість, стало для мене знаковою подією.

Відбулося декілька бесід з Л. Я дотримувався шанобливого ставлення до її вибору. Я зрозумів її стан, з увагою і повагою вислухав її одкровення. В певний момент нашого спілкування я навмисно розпочав процес піднесення особистісної цінності Л. По-перше, найбільшу цінність в цей момент уявляло принижене іншими почуття любові дівчини, яка втратила предмет цього почуття. Тому поступово я переконав Л., що на місці А. могли і бажали бути (за моїми конфіденційними даними) й інші хлопці як з цього, так і з іншого класу. Поступово дівчина відтаяла, в неї з'явився інтерес до себе як до центру любові. Не скрию, що в один з моментів я особисто зізнався Л. в коханні бачачи, що визиваю в дівчини певний інтерес до себе. Але ми змушені були зізнатися одне одному, що мої роки і стан (дружина, син, дві доньки) не дає нам шансів на взаємність. Проте, саме обговорення цього фантастичного варіанту дало багато - дівчина зрозуміла, що в подібне, як в неї, становище можуть іноді потрапити й інші люди, але знайти гідний вихід із ситуації.

Домовилися, що таку визначальну почуттєву ситуацію, як кохання, слід все ж таки відстрочити на декілька років, закінчити школу, поступити в університет. Я запропонував Л. взяти активну участь у літературному проекті, висловити у віршах та прозі свої юні почуття, що вона і зробила, ставши автором і літературним редактором класної книги учнів. Коли на випускному вечорі вчителі і батьки читали цю книгу, не один з них здивовано, із захопленням сприймав рядки Л. Навіть мати А. у розмові зі мною щиро пожалкувала про те, що своєчасно не помітила краси душі Л.

Промайнуло декілька років. Сталося так, як ми міркували з Л. в ті драматичні дні. В університеті в неї закохалися декілька чудових студентів, але вона тактовно надала перевагу одному з них, про що і повідомила мені на випадковій бурхливій зустрічі у ліцеї. Життя вирувало в її очах, що було приємно і мені, і учням, і вчителям...