Теорії зовнішньої мотивації.

Біхевіоризм або "наука про поведінку" (від англійського "біхевіор" – поведінка).

За вченням біхевіоризму, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішніх подразників із зовнішнього середовища за принципом «стимул – реакція».

У біхевіористських теоріях головний акцент робиться в детермінації поведінки на підкріпленні позитивних (нагороди, заохочення) і гальмуванні негативних (покарання) наслідків після виконання певного поведінкового акту. Засновником біхевіоризму вважається Є. Торндайк. Ним була відкрита закономірність, яка була названа ефектом закона Торндайка: поведінка, яка приводить до позитивних наслідків,

закріплюється і має тенденцію до повторення, тоді як поведінка, що призводить до негативних наслідків, має тенденцію до припинення. Головним ініціатором і регулятором поведінки стає зовнішнє по відношенню до людини підкріплення. Сутність прикладного використання цієї моделі у педагогіці і взагалі у життєвій практиці полягає у систематичному підкріпленні бажаної поведінки (оцінки, модульна система, бонуси, акції тощо) і гальмуванні небажаної поведінки (різного роду покарання тощо).

Слід підкреслити, що ці системи розраховані на підкріплення визначально нецікавої і непривабливої поведінки, яку за своєю волею людина виконувати не буде. У цьому випадку людина стає маріонеткою, якою маніпулюють, використовуючи різного роду підкріплення.

Другим варіантом теорій зовнішньої мотивації є теорії сподівання – інструментальності.

Теорія сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля для досягнення певної мети лише за умови, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі. Мотивація є функцією фактора сподівання “витрати праці задля результатів”, а сподівання “результати – нагорода” і валентності (тобто відносного ступеня задоволення). Мотивація слабшає, якщо ймовірність успіху чи вартість винагороди оцінюється людьми низько.