Людська особа у енергоінформаційній системній взаємодії; «Людина – Всесвіт».

Науковий підхід до вивчення зв’язків людини й Універсуму сформувався завдяки біофізичним дослідженням О.Чижевського, працям К. Ціолковського, В.Вернадського, М. Холодного. Філософи-космісти та природодослідники сформували уявлення про космічну природу і космічне призначення людини, її вселенську долю, яка є невіддільною від процесів космічного розвитку, висунули концепцію про сумісну еволюцію Космосу, біосфери та людського суспільства. Вони інтуїтивно відчули загальні закони, що керують як життям світів у Космосі, так і мікрокосмом – внутрішнім світом людини.

Зокрема, К.Ціолковський вірив у те, що Всесвіт і свідомість людини пов’язані воєдино і підпорядковуються одним законам.

На початку 30-х років ХХ століття О.Чижевський створив нову науку – геліобіологію, в якій були експериментально доведені теоретичні положення гіпотези про єдність організму і Космосу, про існування енергообміну між організмом і зовнішнім середовищем, про прямий вплив космічної енергетики на функціонування, енергетику людського організму і людського суспільства У своїх дослідженнях він сконцентрував увагу на впливі космічних факторів на людину і суспільство, на їх зв’язках з космосом, з його випромінюваннями, потоками, полями. О.Чижевський простежив зв’язок поведінки людей із сонячною активністю, довів, що власне ця активність визначає перебіг історії.

Вчені-природознавці визнавали незавершеність біологічної еволюції людини (за В.Вернадським, сучасна людина не є “вінцем творіння”). Дослідники були впевнені, що в гармонійній ноосфері (новому свідомо активному етапі еволюції) будуть створені умови для творчої діяльності людини і за сучасною свідомістю і життям наступить “надсвідомість” і “наджиття”, тобто, вищий рівень потенціалу людини, розкритий ще далеко не повністю.

Загальним для них було трактування людини як космічної істоти, мислячої частини Космосу, а не тільки розуміння її як біологічного об’єкта й історичного суспільного діяча. Шлях до людини космічної лежить, за їх переконанням, через формування нового космічного світовідчуття і світоспоглядання, розвиток духовності, через злиття людини з Космосом. Не може людське суспільство існувати відірваним від Космосу, тому що воно є його породженням, органічною частиною і живе за рахунок космічної енергії, яка потоком ллється на Землю, – на що вказували такі вчені, як М.Реріх, В.Вернадський, О.Чижевський, М.Холодний та ін.

Творчість М.Реріха була повністю пронкнута інтуїтивним відчуттям цієї космічної енергії.

У багатьох працях Вернадський писав про космічний характер життя, про те, що життя людини – це космічний прояв, неодноразово підкреслював, що ми живемо завдяки космічній енергії. Організм і Космос – це єдина система. У живий організм поступає енергія безпосередньо з Космосу, і відбувається прямий енергообмін між організмом і навколишнім середовищем, Універсумом. Земний моноліт життя, згідно з уявленнями вченого, з одного боку, нерозривно пов’язаний з космічним цілим і зазнає впливу різних форм космічної енергії, а з іншого – з монолітом життя нерозривно пов’язана і сама людина, її соціально-природна діяльність.

Отже, вчення В.І.Вернадського слід розглядати як видатне природничо-наукове узагальнення закономірностей космопланетарної еволюції планети Земля.

Фундаментальні аспекти щодо проблеми космопланетарних, природничих основ соціокультурної та духовної еволюції людини в принциповому плані були сформульовані В.І.Вернадським у концепції автотрофності людства. Згідно з цією концепцією, еволюція людства буде відбуватися у напрямку поступового переходу до автотрофного живлення – отримання енергії безпосередньо із сонячного світла і космічних променів. Автотрофність людства трактується ним як звільнення від залежності щодо біосферних ресурсів, що повинно забезпечити подальшу еволюцію людства, створити умови для розповсюдження земного життя, самої людини у просторах Космосу.

Передбачення В.І.Вернадського про неминучість автотрофності людства, про нову стадію в еволюції планети і людини, про космізацію людства та його вихід на рівень космічної цивілізації перегукується та розвивається у працях М.Холодного, К.Ціолковського та ін. На думку видатного українського вченого-біолога, академіка М.Холодного, “...антропокосмізм виходить з трактування людини як органічної і активної частини Космосу і Всесвіту” (17, с. 33). У його працях ми зустрічаємо неординарні, надзвичайно цікаві міркування щодо космічної сутності людської природи, характеру її взаємовідносин із Всесвітом. На думку академіка Холодного, не може існувати жодних меж між світом людини і Всесвітом, і тому не можна протиставляти їх одне одному (17, с. 199). Він писав, що “людина є породженням Космосу, матерії, що еволюціонує”(17, с. 146). Тобто, людина трактується ним як “...органічна частина Космосу, яка з ним нерозривно зв’язана”(17, с. 177-178). Він підкреслював, що людина продовжує залишатися невід’ємною частиною Космосу, підпорядкована його законам (17, с. 142). М.Холодний неодноразово наголошував, що людина, як активний учасник космічних процесів, відповідає за те, що відбувається у її “власному домі” – людському суспільстві (17, с. 179). Керуючись положенням всеєдності людини і Всесвіту, він стверджував, що “...людина від народження до смерті – лише одна світлова хвиля”(17, с. 189), і що для “самопізнання немає іншого шляху, крім того, який веде до пізнання Всесвіту”(17, с. 183).

В.Вернадський вважав, що Земля і Космос, будучи єдиною системою, взаємодіють і впливають одна на одну. Енциклопедична праця В.Вернадського “Біосфера і ноосфера” дала “симфонію наукового Духу” – вчення про біосферу і ноосферу як проявів космічної всеєдності (8).

В.Вернадський не тільки відзначав вплив космосу на Землю і людство, але й звертав увагу на вплив людства на планету і Космос. Він писав: “...Розвиток відбувається до переходу біосфери у сферу розуму (ноосферу), тобто, в земну оболонку, що регулюється розумом”.

Видатний дослідник увів поняття біосфери для визначення усього взаємопов’язаного рослинно-тваринного світу. За словами французького вченого Тейяра де Шардена, ця жива речовина, що розтікається по Землі, з перших стадій своєї еволюції вимальовує контури єдиного гігантського організму. У наш час ця точка зору обґрунтована і розвивається у дослідженнях як вітчизняних, так і закордонних вчених. Зокрема, В.Казначеєв вважає, що біосфера повинна розглядатися як єдиний цілісний планетарний організм.

Ноосферою Вернадський називав такий стан біосфери, коли розум людини визначає розвиток основних складових біосфери – і природи, і суспільства. Вчений визначав ноосферу як інформаційну оболонку Землі, як “планетарну свідомість”, “усепланетну думку”, “сферу розуму”. Використовуючи термінологію сучасної науки, ноосфера Вернадського – це ніщо інше як Поле Свідомості чи Інформаційне Поле Землі, існування якого підтверджується дослідженнями сучасних вчених. Вернадський робить оптимістичний висновок про закономірність переходу біосфери у сферу розуму – ноосферу – сферу духовного розуму⁴ (див. 8-11).

Видатний учений пов’язував перехід, перетворення біосфери у ноосферу з духовним розвитком людини, духовно-культурною діяльністю всього людства як частини універсального процесу космопланетарної еволюції. У своїх працях він неодноразово підкреслював, що у ноосфері⁵ вирішальним фактором є духовне життя людської особистості. Аналогічну думку ми зустрічаємо і у іншого видатного мислителя Тейяра де Шардена, який вважав, що біосфера перейде у якісно новий стан – ноосферу – за умови духовної єдності, злиття людини, людства, природи і Бога.

Сучасними філософськими, природничими і гуманітарними науками широко використовується поняття “ноосфера”, яке якраз і означає вищу організованість людства, з переважанням етичних засад і “всесвітнього усуспільнення життя ”.

Отже, в концепції ноосфери, розробленій у працях В.Вернадського, М.Холодного, К.Ціолковського,О.Чижевського, М.К.Реріха людина постає діячем космічного плану, громадянином Всесвіту.. Як стверджує М.Реріх, “Людина – передусім мешканець Космосу і тільки вже після цього – мешканець планети Земля” .

Сучасні українські філософи В. Андрущенко, І. Зязюн та ін. вважають, що наша цивілізація поступово переходить в нову стадію розвитку – ноосферну цивілізацію⁶, де надаватиметься перевага морально-духовним цінностям і характерною ознакою якої є зростання ролі освіти і науки як головних чинників суспільного прогресу. Головна функція освіти на цьому етапі полягає в формуванні високодуховної особистості з ноосферним рівнем свідомості.

Сьогоднішня криза освіти в Україні і у всьому світі, на думку дослідників, – передумова народження і поступового становлення іншої, нової ноосферної цивілізації.

Перехід до нової цивілізації залежатиме від духовної зорієнтованості сучасної освіти, яка покликана сприяти формуванню людини з ноосферним рівнем свідомості

Проблема космічного виховання – виховання людини з ноосферним рівнем свідомості – не є новою у історичній педагогічній думці

Питання космічності людини, виховання її як космічної істоти, громадянина Землі та Всесвіту розроблялиася такими видатними педагогами, як К.Ціолковський, П.Каптєрєв, К.Вентцель, Р.Штайнер, М.Монтессорі та ін.

У своїх працях вони намагалися визначити сутність та зміст космічного виховання, мету, завдання та методи його реалізації. Серед сучасних педагогів роздуми щодо космічності природи людини, трактування її як мікрокосму зустрічаємо у Ш.Амонашвілі, М.Щетініна, М.Чумарної та ін.

Зокрема, К. Ціолковський, керуючись ідеєю єдності всього живого з Космосом, задумувався над необхідністю створення нової школи, яка зможе виховати людину майбутнього. Вчений концентрував увагу на природних началах моралі, нібито закладеної в людині та в кожній істоті Всесвіту. У праці “Мрії про Землю і Небо” геніальний провидець писав Він уперше порушив питання про “космізацію” етики, про важливість напрацювати не тільки земну етику, але й “етику Космосу”, вважаючи, що всі проблеми людського буття необхідно розглядати з космічної точки зору: в плані як впливу Космосу як на людину і людство, так і суспільства на позаземні простори. Метою пізнання, існування та діяльності є щастя людини, її безмежний розвиток та вдосконалення.. Вчений концентрував увагу на природних началах моралі, нібито закладеної в людині та в кожній істоті Всесвіту. В праці “Мрії про Землю і Небо” геніальний провидець писав: “Моральність Землі така ж, як і Небес: усунення будь-яких страждань. На цю мету вказує розум” (18, с. 377).

Теоретиком космічної педагогіки вважається К.Вентцель (1857-1947), російський педагог і філософ, письменник і суспільний діяч, який одним із перших почав розробляти педагогічні концепції ноосфери і екології Духу. Як представник космізму, Вентцель належить до когорти таких мислителів, як В.Вернадський, О.Чижевський, К.Ціолковський, у його концепціях людина розглядалася як істота, яка активно і безпосередньо бере участь у житті Космосу.

У своїй статті “Проблема космічного виховання” (6, с. 206-211) К.Вентцель трактував особистість як невід’ємну частину Космосу, керуючись органічною єдністю Людини, Людства і Всесвіту. Він стверджував, що людина є не тільки частиною певного соціального цілого (сім’ї, народу людства), – вона також є частиною того цілого, яке ми називаємо Всесвітом чи Космосом, яке ми так само могли б розглядати як універсальне суспільство, що охоплює всі істоти, які знаходяться на різних ступенях своєї еволюції. Згідно з його думкою, якщо вищим завданням індивідуального виховання є найповніший і найширший розвиток у вихованця особистої самосвідомості, вищим завданням соціального виховання – виховання соціальної самосвідомості, то вищим завданням космічного виховання є розвиток в людині космічної самосвідомості, тобто, усвідомлення самої себе як невід’ємної частини Всесвіту. За його словами, мета космічного виховання полягає в тому, щоб домогтися усвідомлення вихованцем єдності свого життя з життям Космосу, розуміння того, що він з Космосом є єдиним нерозривним цілим, що розвивається в певному напрямку.

Вентцель робить висновок, що нову людину необхідно виховувати, ґрунтуючись на космічному базисі, формуючи її космічну свідомість, пам’ятаючи про вище призначення людини – стати свідомою творчою силою Всесвіту.

За К.Вентцелем, оскільки людина є частинкою Космосу, тому абсолютно правомірним є питання про виховання людини як члена Космосу, як громадянина Всесвіту. Він вважає, що повинна існувати спеціальна галузь антропології – космічна педагогіка, в якій проблема виховання трактується особливо (7, с. 207).

Відомий італійський психолог і педагог М.Монтессорі (1870-1952) під впливом теософського вчення сформулювала власну концепцію космічного виховання дитини, її змісту та завдань. У її основі – пізнання дитиною цілісного світу, складного та багатоманітного, осмислення своєї дійової ролі у творенні історії, культури та природи. На її думку, космічне виховання – це спроба через повноцінне використання людських психічних феноменів (“допитливого розуму”, “креативної сенситивності” та ін.) допомогти дитині “саморозвинутись” у цілісну біосоціокосмічну істоту. М.Монтессорі розуміла особистість як невід’ємну частину всеосяжного цілісного Космосу, виходячи із нерозривної та органічної єдності людини, Людства і Всесвіту.

Основою космічного виховання М.Монтессорі є космічна теорія. За переконанням автора, все живе в природі виконує своє “космічне завдання”, тобто, безперервну роботу задля створення і збереження навколишнього середовища, сприятливого для всіх живих істот і їх майбутніх поколінь. Від роботи кожного залежить життя цілого. За космічною теорією, людина – діяльна сила творіння, найактивніша сила, яка в природі виконує “модифікуючу функцію”.

У праці “Космічне виховання” (14), М.Монтессорі писала про необхідність допомогти людській індивідуальності розвинути її потаємну енергію, досягнути яснішого розуму, сильного характеру.

Педагог була переконана в існуванні єдиного космічного (Божественного) плану, який спільнота людей повинна спочатку зрозуміти (от чому потрібне “космічне виховання”), а потім втілити в реальну дійсність. Розмірковуючи над глобальною проблемою призначення людини на Землі, М.Монтессорі робить висновок про її активну роль у світобудові як “космічного агента”, бачить у ній силу, “призначення якої – модифікувати і вдосконалювати навколишній Світ”, але , відповідно, згідно з божественним призначенням.

На думку М.Монтессорі, головне завдання кожної людини – внесення свого вкладу у збереження і підтримку гармонії в Космосі.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. на основі вчення про ноосферу В. І. Вернадського, концепції всеєдності філософів-космістів П.А. Флоренського, В.С. Соловйова, С.Н. Булгакова, сучасними вченими Російської Академії Природничих наук Н. В. Масловою, Б.А.Астаф’євим, І. Н. Шваневим, М. В. Ульяновим, Н. В. Антоненко та ін. були розроблені принципи ноосферної освіти, закладені у методиці цілісного мислення, гармонійнізації діяльності лівої та правої півкуль головного мозку.

Головною метою ноосферної освіти є формування в людини цілісної ноосферної свідомості, яка складається із триєдності: цілісного біоадекватного мислення, етичного біоадекватного методу поведінки та екологічного світогляду (див. 12)

Біоадекватне мислення – це гармонійне, екологічно цілісне мислення, яке закладається на усвідомленому одночасному використанні логічного і образного, інтуїтивного мислення за Всезагальними Законами Світу (див. 1, 2).

Етичну біоадекватну або ноосферну поведінку можна трактувати як поведінку людини, яка, досягнувши космопланетарного рівня свідомості, усвідомлює себе не тільки громадянином свого народу, але й Землі і Всесвіту, відчуває свою морально-духовну відповідальність за «світ і себе у світі». Поведінка людини з ноосферним рівнем свідомості спрямована на встановлення енергетично гармонійних взаємостосунків у системній взаємодії «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт».

Важливе завдання ноосферної освіти – це виявлення і актуалізація, подальший розвиток істинних джерел моральності і духовності із глибин внутрішнього світу людини. Морально-духовне виховання стає методом і головною стратегічною метою ноосферної освіти.

Система ноосферної освіти спрямована на відновлення екологічної рівноваги на планеті і появу нової людини із сформованим екологічним світоглядом, яка усвідомлено прагне жити у гармонії і сумісно еволюціонувати з біосферою і соціальним довкіллям.

Заслуговує на увагу', на наш погляд, й концепція ноосферної освіти, яку запропонував А. М. Буровський (Росія).

За Л. М. Буровським, ноосферна освіта ставить перед собою мсту сформувати космічну людину. У ноосферну свідомість автор включає:

- наукову свідомість – готовність визначити межу своєї компетентності, здобувати і версифікувати знання, правильно використовувати їх у життєвій практиці;

- феноменологічну свідомість – ставлення до всіх природних і соціальних об'єктів (і до всієї Земної кулі також) як до живих організмів;

- екологічну свідомість – розуміння органічної єдності світу і неможливість здійснення дії в одному елементі системи без впливу на інші; усвідомлення шкідливих наслідків вторгнення у складні системи;

- гуманістичну свідомість – розуміння цінності кожної культури, кожної особистості й кожного природного організму, ставлення до них з повагою, прагнення солідарності з іншими людьми; розуміння того, що будь-які цінності (духовні, матеріальні, інтелектуальні) виникають під час спільної праці; обережне ставлення до тваринного і рослинного світу, до неживої природи;

- космічна (глобальна) свідомість– розуміння взаємозв'язку будь-яких місцевих та глобальних проблем, готовність до спільної праці над їх вирішенням;

- самовизначення особистості як ноосферної людини – єдності знання, переконань і життєвої практики; розуміння особистої відповідальності кожної людини за світ живої і неживої природи (див. 4)

За концепцією ноосферної освіти, людина – це не тільки біологічна, соціальна, але й космічна істота. У цьому контексті ноосферний розвиток розглядається як усвідомлено керований, ціннісно-орієнтований співрозвиток людини, суспільства і природи, у процесі якого задовольняються життєві потреби населення без завдавання шкоди інтересам майбутніх поколінь та Всесвіту ( 13, с. 134-135)

В основу ноосферної освіти покладені не тільки ідеї В. І. Вернадського, О. Чижевського, К. Ціолковського, П. А. Тейяр де Шардена, але й видатиих мислителів другої половини ХХст. – концепції І. Пригожина, Н. Н. Моісеєва, В. В. Вульфа, А. Вульфа, Д. Бома, Р. Шелдрейка, К. Прибрама, Р. Сперри, Ю. Урманцева та ін., в яких подано уявлення про Всесвіт як про складну систему Природи, що постійно розвивається і усвідомлює себе через Людину розумну, яка поступово піднімається сходинками еволюції.

Основою збереження всього живого на Землі має стати Нова Етика — Нооетика, яка визначатиме правила поведінки в ноосфері. Головна її вимога полягає в тому, що гуманістичні цілі повинні брати гору над науково-дослідними, комерційними, споживацькими. При цьому інструментом Нооетики мають бути не обмежувальні заходи, а формування нового ставлення до природи, персональна й соціальна відповідальність ості за стан біо- і ноосфери з тим, аби гуманне ставлення до природи набуло такого ж самого морального значення, як і ставлення людини до людини.

Сучасні вчені Л. С. Гордіна, М . Ю. Лімонад розробили проект нових духовно-екологічних правових норм, необхідних для виживання людства у Новій Епосі – «Всезагальну Ноосферну Духовно-екологічну Конституцію людства». Всезагальна Ноосферна Духовно-екологічна Конституція людства – це своєрідний етичний кодекс, максимально співзвучний поняттю «колективна совість (сумління) людства». Головним постулатом Конституції буде не покарання винних, а заохочення справедливості (див.11, додаток Б).

Як вже зазначалося раніше, ноосферну поведінку можна трактувати як поведінку людини, яка досягнувши космопланетарного рівня свідомості, усвідомлює себе не тільки громадянином свого народу, але й Землі і Всесвіту, відчуває свою морально-духовну відповідальність за «світ і себе у світі». Поведінка людини з ноосферним рівнем свідомості спрямована на встановлення енергетично гармонійних взаємостосунків у системній взаємодії «Людина – Суспільство-Земля-Всесвіт».

Роблять спробу дати своє розуміння ноосферної поведінки і студенти НУ «Львівська політехніка». Зокрема, студент Оліярник П. ( факультет комп’ютерних наук, гр.. КН-25, 2010-2011 н. р.) вважає, що ноосферна поведінка – це найвищий рівень розвитку людської поведінки, яка здається утопією на рівні загального соціуму. Ноосферна поведінка – це найвище досягнення для людської істоти, всезагальне , комплексне бачення себе і світу, це поведінка, при якій людина відчуває себе членом універсуму, коли вона отримує доступ до ноосфери, тобто можливістю усвідомлено користуватися Всезагальною інформацією. Щоб досягнути ноосферної поведінки, потрібний якісно новий рівень духовного розвитку, здійснення стрибка в собі.

Ноосферна поведінка. – це передусім поведінка ЛЮБОВІ⁷. Ії співвідносять з любов’ю-агапе, християнською концепцією Любові. Людина, поведінка якої сповнена Любові, живе у мирі, злагоді, гармонії із собою і навколишньою дійсністю. Вона як би «виливає», випромінює свою любовну енергію на оточуючу реальність, будуючи свої взаємовідносини з природою, людьми, суспільством, Всесвітом на основі духовності, любові,. добра, правди, взаєморозуміння, взаємоповаги, співтворчості.

При ноосферній поведінці людина намагається керуватися любов’ю, добротою, милосердям у стосунках, взаємодіях з довкіллям. Саме про поведінку любові у Святому Письмі сказано: «Любов довготерпить, любов милосердствує, любов не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» ( Кор. 13, 4 – 7).

В основі ноосферної поведінки – поведінки любові – лежить внутрішня потреба подолати відчуженість і досягти з’єднання з навколишнім світом, здатність “дієво” любити весь навколишній світ (довкілля), виявляючи цю любов у кожну мить. Вона спрямована на досягнення духовної єдності людства.

Термін «просоцальна поведінка» психологи використовують для позначення моральних дій, які пропонуються в обраній культурі. Їх можна визначити як соціально позитивні: щедрість, допомога іншому, співпраця, вираження співчуття. Вона спрямована на благополуччя інших людей.

В основі просоціальної поведінки лежить особливий мотив, який називають мотивом альтруїзму (іноді мотивом допомоги, іноді – турботи, піклування про людей).

Альтруїстичну або просоціальну поведінку можна визначити як таку, яка здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. Альтруїстично мотивована поведінка у більшому ступені спрямована на благополуччя інших людей, ніж на власне благополуччя. При альтруїстичній поведінці акти турботи про інших людей і здійснення допомоги їм робляться за власним переконанням людини без будь-якого тиску на неї збоку чи особливого розрахунку. Яскравий приклад альтруїстичної поведінки подається у біблійній притчі про доброго самаритянина. Ісус у цій притчі сказав нам, що кожна людина, як той самарянин, повинна допомагати іншій людині – своєму брату – у всіх її потребах. Тут Ісус прямо вказує, що ближнім для кожного з нас є кожна людина, що живе на Землі, незалежно від національності, раси, кольору шкіри чи мови, якою вона говорить. І кожному з них, якщо хто-небудь потрапить у біду, ми повинні допомагати).

Просоціальна поведінка – це поведінка людини, яка відчуває себе частиною певної спільноти, суспільства, у якому вона живе.

Просоціальна поведінка – система дій і вчинків людей, соціальних груп, що відповідають соціальним нормам (правовим, моральним, естетичним) або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Існує декілька соціальних норм морального порядку, характерних для поведінки людини в сучасному цивілізованому суспільстві, . виходячи з яких можна пояснити альтруїстичну поведінку. Це норми соціальної відповідальності та морального зобов'язання людини. Норма соціальної відповідальності вимагає надання допомоги в усіх випадках, коли той, хто потребує допомоги, є залежним від потенційного суб'єкта допомоги, наприклад, через те, що він занадто старий, хворий або бідний і немає іншої людини або соціального інституту, який узяв би на себе турботу, піклування про нього.

У наданні допомоги важливу роль відіграє здатність людини до співпереживання. Здатність поставити себе на місце іншої людини спочатку породжує емоцію співпереживання, яка, у свою чергу, веде до здійснення дії допомоги.

Модель просоціальної поведінки, що пов’язана з самооцінкою людини, розробив і обгрунтував С. Шварц. У його моделі мотивуючий чинник міститься в самооцінці потенційного суб'єкта допомоги. Сприйняття тяжкого положення іншої людини актуалізує очікування, що відносяться до самого себе, і саме вони ведуть до переживання морального боргу. Далі поведінка "мотивується бажанням діяти у згоді зі своїми цінностями так, щоб зберегти уявлення про себе як достойну людину і уникнути утиску своєї совісті". Модель альтруїстичної поведінки С. Шварца включає такі фази: актуалізацію особистої відповідальності, актуалізацію морального обов'язку, дію (чи бездіяльність ). Конкретніше ці фази виглядають таким чином:

1. Усвідомлення того, що людина знаходиться в складній ситуації (тяжкому положенні).

2. Розуміння того, що існують дії, здатні полегшити його положення.

3. Визнання своєї здатності сприяти такому полегшенню (допомогти)..

4. Сприйняття себе до певної міри відповідальним за зміну ситуації.

5. Дія або бездіяльність".

Мотивацію, спонукаючу до надання допомоги, С. Шварц бачить у переживанні особистого морального обов'язку втрутитися і надати допомогу.

Отже, якщо порівнювати поняття ноосферної та просоціальної поведінки, то можна констатувати, що просоціальна поведінка, будучи поняттям набагато вужчим, охоплює міжлюдські взаємини і не поширюється на Космос, Всесвіт. Але в них є і багато спільного: і ноосферна, і просоціальна поведінка

спрямовані на формування в людині усвідомленого, відповідального, турботливого ставлення до кожної людської особи, до людства загалом, суспільства, природи, Землі, Всесвіту як до Єдиного Організму, Живої Цілісної Системи, частиною якої ми є.

Отже, людина, людське суспільство й усе, що їх оточує – це енергетичні частки єдиного цілого – Всесвіту. Людина, будучи органічною частинкою безмежного Космосу, часткою Єдиного, живе завдяки космічній енергії, розвивається і розвиватиметься за його законами, під його впливом і дією

І саме людська істота – як активний фактор суспільства, природи, Землі, Всесвіту, залежно від свого морально-духовного рівня, випромінює у навколишній світ (через свої думки, емоції, почуття, які, будучи енергетичними за своєю основою) відповідну інформацію, енергію – позитивну, світлоносну енергію Добра, Краси, Миру, Творчості, Любові, Милосердя чи негативну енергію руйнування та розпаду, яка, відповідно, позитивно чи деструктивно впливає як на саму людину, так і довкілля.

І чим вищим є рівень духовності людини, тим значнішим є гармонізуючий вплив даної особи на навколишню дійсність. Як стверджують дослідники, саме від внутрішнього стану людини, його гармонії чи дисгармонії залежить збереження рівноваги на Землі, і саме людська істота через свій внутрішній світ активно впливає на довкілля, формує його.

У процесі становлення системи “Людина – Суспільство – Людство – Земля – Всесвіт” змінюються, космізуються людські уявлення не тільки про Землю і Космос, але й про саму людину, про її ставлення до планети, на якій вона живе, до Космосу, який вона освоює. Настає розуміння того, що людина як частина Космосу є єдиним цілим з навколишнім світом, є його невід’ємною частиною і пов’язана з Космосом енергоінформаційними каналами.

Проблема формування людини з ноосферним рівнем свідомості, усвідомлення людством себе як планетарного явища і своєї відповідальності в масштабі Космосу в третьому тисячолітті повинно стати однією зі стержневих у світовій і вітчизняній освіті, оскільки розв’язання цієї проблеми є важливою передумовою виживання людства і його подальшої еволюції.

Семінар 5-6.