logo
psikhologia_120

18. Залежність псих. Розвитку особистості від сім’ї, школи, ровесників.

Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація - процес входження дитини в суспільство, становлення її повноцінним його членом. Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння - підсилення зв'язку між основним стимулом і відповіддю, яка виникає завдяки підкріпленню. Будь-якої форми поведінки можна набути через наслідування. Завдання батьків вони вбачали в соціалізації дітей, в підготовці їх до життя, і особливу роль у цьому процесі відіграє мати, яка подає перший приклад людських стосунків. Стосунки між батьками і дітьми в рамках цієї концепції вивчав американський психолог Р. Сіре. Виділяє три фази розвитку дитини:1. фаза рудиментарної поведінки, — базується на вроджених потребах та научінні в перші місяці життя;2. фаза первинних мотиваційних систем — научіння в сім'ї (основна фаза соціалізації);3. фаза вторинних мотиваційних систем — научіння поза сім'єю у зв'язку зі вступом до школи. Центральним компонентом научіння в першій фазі Р. Сіре вважає психологічну залежність, яка проявляється тим, що дитина боїться бути одна і прагне привернути до себе увагу. На розвиток дитини впливає також соціальне середовище. В це поняття Р. Сіре включає стать дитини, становище в сім'ї, рівень освіти батьків, психологічний клімат у сім'ї. Він стверджує, що ймовірність здорового розвитку дитини вища, якщо мати задоволена життям. Таким чином, перша фаза розвитку дитини зв'язує біологічну спадковість новонародженого з його довкіллям, вводить немовля в навколишнє середовище. Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 року до вступу до школи. Первинні потреби ще є основним мотивом поведінки дитини, але поступово вони перетворюються у вторинні, дитина перестає бути настільки залежною від матері. Р. Сіре виділив п'ять форм залежної поведінки:1) Пошук негативної уваги,що проявляється в привертанні уваги неслухняністю.2) Пошук постійного підтвердження, що проявляється у формі вибачень, потребі захисту, допомоги, втішань, схвалення.3) Пошук позитивної уваги від оточуючих як наслідок терпимості батьків.4) Перебування біля інших дітей чи дорослих як форма незрілої, пасивної, але позитивної за своїм змістом залежності.5) «Дотик та утримання» як форма залежності у вигляді дотиків, обіймів. Третя фаза розвитку дитини (шкільні роки) характеризуєть¬ся зниженням залежності від сім'ї та підвищенням — від вчите¬лів та ровесників. Виділяються два критичних періоди соціалізації: на першому році життя у дитини формується психологічна залежність, встановлюються зв'язки з близькими йому людьми; у 2—3 роки, коли в поведінці з'являються елементи незалежності. Б. Скіннер вважає, що поведінка людини повністю визначається впливом зовнішнього середовища.

19. Проблема вікової періодизації псих. розвитку.

У рамках діяльнісної теорії було виконано багато досліджень зовнішньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтеріоризації та екстеріоризації, що призвело до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії. Відповідаючи на це запитання, Д.Б. Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відно¬син та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною.. Д.Б. Ельконін запропо¬нував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв,, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11— 12 років), юнацька криза. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів: вік немовляти — до 1 року; раннє дитинство — 1—3 роки; молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років; молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років; підлітковий вік — 10 (11—13) 14 років; ранній юнацький вік— 13 (14—16) 17 років. Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) до¬шкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкрива¬ються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелек¬туальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах, і рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей. В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії: 1)Розвиток певної сторони діяльності.2)Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.3)Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

20. Характеристика вікових періодів Ельконіним.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів: вік немовляти — до 1 року; раннє дитинство — 1—3 роки; молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років; молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років; підлітковий вік — 10 (11—13) 14 років; ранній юнацький вік— 13 (14—16) 17 років. Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) до¬шкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкрива¬ються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелек¬туальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах, і рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.