13. Закономірності психологічного розвитку.

Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно та гетерохронно. У певний період різні психічні властивості розміщені на різних рівнях розвитку.У певні періоди розвитку виникають найбільш сприятливі умови для розвитку тієї чи іншої властивості. Такі вікові періоди називаються сензитивними (для розвитку мовлення – ранній і дошкільний вік, пам’яті – молодший шкільний вік). У розвитку проявляється тенденція до інтеграції психіки, різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, вольової, духовної). Психіка стає ціліснішою, стабільнішою. Це проявляється у вчинках, поведінці, спілкуванні особистості. У розвитку психіки має місце також пластичність і можливість компенсації – заміни однієї психічної функції іншою (зір – слухом у сліпих). Психічний розвиток відбувається завдяки залученню дитини в різні види діяльності, серед яких завжди на певному віковому етапі є провідна, тобто така, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості. Рушійною силою психічного розвитку є суперечності між особистістю та оточенням, а також внутрішні суперечності між окремими психічними функціями та складовими особистості. Розв’язання суперечностей виявляється у виникненні психічних новоутворень, що й забезпечує прогресивний розвиток і саморозвиток особистості.

14. Наукові концепції психічного розвитку. (я скорочувала як могла, вибачте, шо трохи багато)

На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам. Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції: онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу. Біхевіористична концепція (Дж. Уотсон, Е. Газрі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та ін.), виникла під впливом вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів. Вона ототожнювала розвиток з научінням. Австрійс. психолог К. Бюлер висунув теорію тристу¬пеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект. Дискусія психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку — спадковість чи довкілля — призвела до теорії конвергенції цих двох факторів. Теорія конвергенції — це найбільш поширена концепція сучасної психології, при вивченні ролі досвіду в динаміці поведінки ключовими є проблеми активності суб'єкта в процесі розвитку та часу, коли здійснюється той чи інший вплив середовища. Психоаналітичні теорії дитячого розвитку: Концепція сексуального розвитку 3. Фройда: Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідозної чи сексуальної енергії. Дитина проходиться такі стадії: оральну (0—1 рік), анальну (1—З роки), фаллічну (3—5 років, латентну (5—12 років), генітальну (12—18 років. Основна цінність теорії 3. Фройда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей. Епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона. Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовля (оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), молодість, зрілість і старість. До кожної стадії життєвого циклу суспільство пред'являє певне завдання. Поворотні пункти при переході від однієї форми егоіден¬тичності до другої - кризи ідентичності. Теорія соціального научіння: Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація. Індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння. Когнітивний підхід (вчення Жана Піаже): Егоцентризм дитини проявляється в своєрідності дитячої логіки, дитячого мовлення, уявлень про світ. У системі психологічних поглядів Ж. Піаже є також поняття соціалізація. Розвиток він розглядає як перехід від нижчої стадії до вищої. Концепція діалектичного характеру розвитку Г.С. Костюка: Особистість дитини розвивається у зв'язку з тими внутріш¬німи суперечностями, які виникають в її житті. Одні суперечності, долаючись, змінюються іншими. Якщо вони не розв'язуються, виникають затримки в розвитку, кризові явища. Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського: Вік — це якісно особливий етап психо¬логічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення. Джерело розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, і лише потім стають індивідуальними функціями самої дитини. Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання.