logo
psikhologia_120

3. Історія розвитку вікової психології

Дослідники знаходять окремі думки, що стосуються вікового розвитку психіки, ще у мислителів стародавнього Китаю, Індії та у представників античної філософії, де най¬більш чітко висловив ідею генетичного підходу до психіки людини Арістотель. Хоча у Арістотеля ще не було чіткого визначення психічних функцій у вікових межах, він все ж визначив загальний напрямок їх розвитку. У Русі-Україні великого значення надавали розвитку дитини і, зокрема, її моральному вихованню. Свідченням цьому служать чимало джерел, серед яких і «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям». Український мислитель Касіян Сакович у «Трактаті про душу» зробив спробу здійснити типологію людей, взявши за основу самовизначення і самовиховання. При цьому він враховував і вікові особливості людини, її розвиток. Великий чеський реформатор школи Я.А. Каменський обґрунтував принцип «природовідповідності» навчання, відстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їхні вікові особливості, на які слід зважати у процесі навчання. Інокентій Гізель — укр.. мислитель, намагався виявити ступені переходу дитини від суттєвого, відчуттів і сприймань, до абстрактного мислення. Російський мислитель В.М. Татищев дотриму¬вався думки про те, що розвиток дитини залежить не від спадковості, а від навчання і виховання. Важливі положення про розвиток дитини на різних етапах її розвитку розробив німецький філософ Г.Гегель. Так, у роботі «Феноменологія духу» він визначив емоційне спілкування з дитиною, її предметні дії тощо як важливі психічні функції для подальшого розвитку особистості. Ці та інші його положення були творчо використані Л. Виготським, Д. Ельконіним та іншими психологами. Німецький педагог і психолог Ф. Фребель висловив ряд положень про розвиток дитини дошкільного віку і на їх основі розробив першу систему виховання дітей дошкільного віку. М.В. Гоголь дотримувався гуманістичних ідей про навчання, виховання і розвиток підростаючої особистості. Український психолог і педагог П.Д. Юркевич продовжував розвивати раніш започатковані ідеї гуманізму у вихованні підростаючої особистості. Укр.. і рос. педагог та психолог К.Д. Ушинський розглядав психічні явища, що відносяться до вікової психології у складі педагогічної антропології. Значний вплив на розвиток ідей вікової психології мала теорія еволюції Ч. Дарвіна. Йому належали і спеціальні спостереження за психічним розвитком свого сина, які він записав і опублікував. У кінці XIX ст. почали з'являтись спеціальні роботи з вікової психології. Проблеми вікової психології розроблялись у Харків¬ській психологічній школі, яка виникла на початку 30-х років у складі Всеукраїнської психоневрологічної академії. В цих наукових устано¬вах працювали Л.1. Божович, П.Я. Гальперін, О.В. Запоро¬жець. Згодом тут створилася міцна наукова психологічна група, до якої входили Д.М Арановська, В.І. Аспін, Ф.В. Басін, Т.О. Пнєвська, О.В. Гордон, П.І. Зінченко, Ф.В. Басін, О.М. Концева, Л.І. Котлярова, Г.Д. Луков, В.В. Містюк, Г.В. Мазурепко, Т.І. Тітаренко, О.О. Хоменко. Ці психологи вивчали розвиток мислення у дошкільників, співвідношення розвитку мовлення і практичного інтелекту тощо. Переважна більшість психологічних досліджень, проведених у XX столітті, стосувалась вивчення розвитку окремих психічних функцій, чи їх, так би мовити, мікрокомплексів: відчуттів і сприймань, пам'яті, уваги, мислення, темпераменту і характеру, самосвідомості, навчання і виховання.