4. Сучасний стан та завдання вікової психології

60—90-і роки XX століття харак¬теризуються в цілому піднесенням розвитку вікової психології в Україні, але цей розвиток був неоднозначний, не у всі роки однаковий. Головними причинами гальмування психологічної науки були втручання офіційних ідеологів. Вже на початку 50-х років офіційні ідеологи посили¬ли критику на роботу деяких провідних психологів та й на всю психологію взагалі. Ставилось завдання зробити психологію матеріалістичною наукою. Це виразилось у ряді статей, постановах сесій та конференцій, що мали назви «Учення І.П. Павлова і філософські питання психології». А.М. Авраменко вважав, що психологію слід докорінно «перебуду¬вати» на основі вчення Сєченова і Павлова. Деякі фізіологи йшли ще далі, заперечуючи психологію як самостійну науку, зводили її цілком до фізіології, до вищої нервової діяльності. Таке помилкове розуміння взаємозв'язку психології і фізіології було, на щастя, в подальшому подолано. Були ще деякі наступи проти психологічної науки вже в Україні (в період, коли ідеологією керував Маланчук), але все ж в основному друга половина XX століття відзначається помітним розвитком психологічної науки і її галузей — вікової та педагогічної психології. Роботи з вікової та педагогічної психології, виконані у другій половині XX століття, неоднакові за науковою значущістю, але у кожній з них є важлива думка чи встановлена на основі експери¬менту тенденція. Перш за все це роботи співробітників інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України, очолюваного нині академіком С.Д. Максименко, інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, провідних кафедр психології вищих педагогічних навчальних закладів України. «Довідник з педагогіки і психології» (О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська, Л.О. Скрипченко) узагальнює ці дослідження і представляє основні імена вчених, що розвивали психологію в Україні.

5. Проблема методів дослідження у віковій психології. Специфіка застосування.Див методи далі

6. Метод спостереження.

Науково-психологічне спостережен¬ня вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни. Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу. Записи можуть бути суцільними і вибірковими. Суцільні записи використовуються при вивчен¬ні індивідуальних особливостей даної дитини, її поведінки протягом дня. Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі прояви психічної діяльності. Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений педагог за незначними зовнішніми показниками може визначити психічний стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви, вчитель в деякій мірі здатний передбачити поведінку дитини. Цінний матеріал дають щоденники батьків, що відобража¬ють розвиток дитини. Щоденник, що систематично заповню¬ється, дає відносно повну історію розвитку дитини. Інші методи не можуть дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити формування психічних якостей, виникнення і розвиток окремих психічних процесів і т.д. Однією із різновидностей спостереження с самоспостереження. Це вивчення психіки на основі спостереження за власними психічними явищами. Самоспостереження — один із допоміжних методів психології. Воно використовується як компонент інших методів у вигляді словесного звіту піддослідного.