Визначеня відмінностей між якостями особистості та індивідуальними особливостями. Характеристика індивідуальних особливостей

            Досліджуючи структуру особистості дитини важливо зважати на різницю між індивідуальними особливостями, які є вродженими та якостями особистості, створення і закріплення яких є результатом виховання дитини та впливом її власного життєвого досвіду. Вродженими (психодинамічними) є  імпульсивність, пов’язана з невмінням та небажанням дитини подумати, зорієнтуватись в обстановці, усвідомити умови завдання, перш ніж братись за її вирішення. Протилежною якістю є рефлективність, яка виражається в тому, що дитині потрібний час, щоб роздивитись, поміркувати, зорієнтуватись – і тільки після цього починати щось робити.

    Деякі психологи виділяють таку індивідуальну  якість, як нейротизм. Ця якість пов’язана  з емоційною сферою і проявляється в емоційній нестійкості. Діти з низьким рівнем нейротизму є стійкими у своїх симпатіях та антипатіях. Вони досить емоційні, але їх емоції мають відносно постійний характер, порівняно з емоціями дітей з високим рівнем нейротизму. Таким дітям притаманна постійна зміна емоцій – різкі переходи від веселого настрою до сумного, від симпатії до ворожості. Відмінною рисою циїх емоційних рис є також їх неадекватність – плач, образа на несуттєві зауваження.

    Також до індивідуальних особливостей відносяться  такі якості. Як екстравертність (відкритість) та інтравертність (закритість). Люди не народжуються «закритими» чи «відкритими»,  ці якості формуються вже в процесі життя, але замкненим, інтравертним людям важче вступати в контакт з незнайомими, проте вони здатні бути дуже комунікабельними, полюбляти компанії, цікавитись іншими людьми. Натомість, екстраверти можуть стати конфліктними, не схильними до спілкування, злими, але нестача спілкування буде для них тягарем.

    Остання якість – екстра- або інтрапунітивність  – пов’язана з вмінням оцінювати  складні ситуації. Екстрапунітивні люди у певних життєвих ускладненнях покладаються на зовнішні обставини. На них же, в разі невдачі, покладається і відповідальність. Інтрапунітивні люди, навпаки, в усьому покладаються тільки на себе, і у невдачах звинувачують себе, а не інших.

    Таким чином, поєднання цих індивідуальних якостей, що є абсолютно унікальним у кожної людини, багато в чому визначає його поведінку, спілкування з іншими людьми, ставлення до самого себе.

    Д.Б. Ельконін [43] підкреслює, що протягом дошкільного віку дитина проходить величезний шлях розвитку – від відділення себе від дорослого («Я-сам») до відкриття свого внутрішнього життя, самосвідомості. При цьому вирішальне значення має характер мотивів, що спонукають особистість до задоволення потреб у спілкуванні, діяльності, у певній формі поведінки.

    Е.Ериксон  відзначав розвиток спілкування  і роль дорослого в становленні  цілісного уявлення про себе. Він  вважав, що в дошкільному віці у  дітей розвивається або почуття  ініціативи, або почуття вини. Розвиток цих почуттів пов’язане з тим, наскільки благополучно відбувається перебіг процесу соціалізації дитини, наскільки сувроі правила поведінки йому пропонуються, наскільки жорстко дорослі контролюють їх виконання. В цей період дитина вчиться співвідносити свої бажання  з нормами, що прийняті у суспільстві, реалізовувати власну активність в заданих суспільством межах. Наприкінці цього періоду в дітей починає формуватись або працелюбність, або почуття неповноцінності. Проте, здебільшого ці новоутворення пов’язуються з початком шкільного навчання і успішністю учбової діяльності.