Формування особистості дитини дошкільного віку

    Дошкільний  вік – найбільш тривалий та складний етап раннього онтогенезу. Саме в цей період починають розвиватись свідомі особистісні механізми.  Процес інтенсифікації, збільшення напруженості соціальних зв’язків призводить до того, що суспільство висуває нові вимоги до зростаючої дитини як до особистості.

    ОСОБИСТІСТЬ – абсолютно соціальна істота, людський індивід як продукт соціальних міжособистісних відносин та суспільно корисної діяльності, яка здійснюється в соціумі і, як правило, для соціуму.

      Проблема  особистості – це проблема її свободи, яка виявляється самовизначенням  людини, її ціннісними пріоритетами. У психологічному ракурсі свобода – це здатність людини приймати розумне рішення, робити доцільний вибір – своєрідна рушійна сила активності суб’єкта.

      Залежно від того, чи є людина егоцентричною, чи має соціально значущі пріоритети – отримуємо або свавілля, або свідому вільну позицію.

      Поширена  теорія самоактуалізації А.Маслоу сприймає свободу особистості як явище, обумовлене тільки внутрішніми причинами, без  будь-яких обмежень, з проголошенням  всіх цінностей відносними, отже, різні за спрямованістю способи поведінки визначаються як однаково правильні. За дитиною визнається її унікальність, втілена в різноманітних прагненнях, потягах, інтересах. Для забезпечення повноцінного розвитку, для її особистісного вдосконалення необхідний створити соціальний простір. Прилаштування до розвитку дитини, але невтручання у його перебіг сприяє більш динамічному та ефективному становленню дитини як особистості.

      Особистісний  розвиток людини не є природно запрограмованим, це соціальне явище, яке відбувається в процесі оволодіння надбаннями людської культури. Будь-яка форма соціальної активності дитини є зовнішньо спричиненою: поясненням, порадою, вимогою дорослого, який у той чи інший спосіб задає їй певні орієнтири для успішної реалізації внутрішньої діяльності.

      Безперечним фактом є визнання виховання загальною  формотворчою основою розвитку особистості. Саме виховання задає цьому розвитку його суспільну якість: буде він  здійснюватись на полюсі добра чи зла.

      Дитина  народжується не злою і не доброю, не хорошою і не поганою. Мораль не задається дитині спадково, вона є соціальним продуктом і те, які якості у дитини розвинуться, залежить передусім від ставлення до неї людей, що її оточують, від того, як вони її виховують.  

      Виховання маленьких дітей – один з найнеймовірніших і чудових періодів у житті, проте цей період може сповнитись розчаруваннями та переживаннями, якщо не мати чіткого усвідомлення, що потрібно робити.

      На  сьогодні існують безліч виховних програм, у яких перелічені приблизно 50-75 можливих помилок, яких припускаються в процесі виховання.

Дві найбільші  помилки, яких припускаються батьки і вихователі у спілкуванні з  дітьми: забагато розмов і забагато емоцій, серед яких, на жаль, переважає  злість. Неконтрольовані емоції ніколи не призводять ні до чого хорошого.

      Велика  кількість бесід і пояснень не робить дитину більш слухняною, натомість  дратує і відволікає її. Боляче вражає дитину крик, приниження, зневага, сарказм чи побиття. Застосування батьками фізичної сили є результатом нападів батьківського гніву. Це не спроба виховати або навчити чомусь дитину, а тільки спалах злості дорослої людини, яка втратила контроль, не знає, як поводитись і бачить єдиний спосіб довести свою силу і перевагу – спричинення дитині фізичного болю. 

    Занадто сумирна поведінка; обмеженість інтересів, втрата зацікавленості до розваг, недостатній розвиток вербальних навичок, складнощі у соціальній взаємодії; надмірна тривожність та депресія при розставанні; дратівливість; фізична або вербальна агресивність; порушення прийнятних вікових норм і правил; несподівані складності з навчанням – можливі прояви серйозних психологічних та поведінкових проблем.