Особливості емоційного сприймання. Дитячий егоцентризм

    Вивчення  мотивів дошкільників дало можливість встановити серед них дві великі групи: особисті та суспільно-значимі. У дітей молодшого і середнього шкільного віку переважають особисті мотиви, що найбільш яскраво проявляються в спілкуванні з дорослими. Дитина намагається отримати емоційну оцінку дорослого схвалення, ласку. Необхідність в такій оцінці у дітей настільки велика, що вони часто приписують собі позитивні якості.

    Дітям молодшого дошкільного віку притаманний егоцентризм (невміння стати на чужу точку зору), синкретизм (нерозчленованість мислення), трансдукція (перехід від часного до часного, минаючи загальне), артифіціалізм (штучність, продуманість світу), анімізм (сприймання всього оточуючого в якостей живої істоти), нечутливість до протиріч.

      Дитяча здатність «зрозуміти іншого» (а отже, й самого себе) обмежена безпосередністю дитини, яка все співвідносить із собою, легко піддається емоційному впливу, але ще не може поставити себе на місце іншого. Малюки легко «відштовхують» чуже горе, відмовляються додивлятися до кінця сумні сюжети, вимагають, щоб у книжки обов'язково був щасливий кінець. Проте, як показують дослідження (Піаже, Дональдсон та ін.) у п’ятирічному віці, діти, як правило, вже спроможні зрозуміти чужу позицію, побачити світ очима іншої людини. Пізнавальній децентрації передує децентрація емоційна – спочатку в дитини з’являється здатність зрозуміти емоційний стан іншої людини. Як правило, ця у 4,5 –5 років формується властивість диференціювати свої бажання від бажань оточуючих.

    Поступово в процесі сумісної діяльності дошкільників у дитини формуються і суспільно-значимі мотиви, що виражаються в формі бажання зробити щось для інших людей.

    Засвоєння дитиною норм та правил, уміння співвіднести свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки, тобто такої поведінки, для якої характерні неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній позиції. Підвищенню цілеспрямованості дій сприяє усвідомлення дітьми обов'язковості завдань і вимог, що ставлять дорослі. Прийняття вимоги як обов’язкової обумовлює значущість мети та її стійкість. З віком у дошкільників з’являється здатність переборювати у процесі виконання завдань вплив привабливих об’єктів, які є сторонніми, щодо мети діяльності й відволікають від неї. Так виявляється важлива рольова властивість  – утриматися перед спокусою.

    Процес  формування довільної поведінки, що почався ще в середньому дошкільному віці, продовжується в старшому. У цьому віці дитина достатньою мірою знає свої можливості, сама ставить мету дії і знаходить засоби для її досягнення^, у неї з’являється можливість планувати свої дії і проводити їх аналіз та самоконтроль.