Передумови особистісного розвитку дитини

ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ НЕМОВЛЯЧОГО 

ТА РАННЬОГО ВІКУ 

      Починаючи з 7-го тижня дитина починає виявляти реакцію на близьку людину – посміхається, посилено рухає ручками і ніжками, привертаючи до себе увагу. Ці прояви є доказом, що близькі люди для малюка є не тільки необхідною умовою розвитку, але й його джерелом.

        Таким чином, середовище, спілкування  з дорослими, оточуюча культура, мова не просто прискорюють чи уповільнюють темп розвитку, сприяють або перешкоджають формуванню та становленню певних якостей, але й спрямовують цей розвиток, збагачують його новим змістом, який здатний суттєво змінити напрям саморозвитку дитини. Про це важливо пам’ятати всім дорослим, які оточують дитину з перших днів її життя. 

      Емоційний контакт з дорослим є надзвичайно  важливим для дитини. Дослідження довели, що діти, які мають постійний тактильний контакт з матір’ю (наприклад, прив’язані в неї за спиною, як у багатьох африканських племенах), розвиваються швидше.

      Протягом  першого року життя активно розвивається пам’ять: емоційна, моторна, образна, вербальна. За деякими даними, емоційною пам’яттю дитина володіє ще до свого народження. У перші тижні життя цей вид пам’яті є основним і допомагає дитині орієнтуватись, фіксуючи увагу і спрямовуючи органи відчуттів на найбільш важливі в емоційному плані об’єкти. Моторна пам’ять з’являється на 7-9 тижні, це дозволяє дитині запам’ятати і відтворити якийсь рух, що є початком майбутніх операцій.

      Образна пам’ять з’являється у 4 місяці, спочатку у вигляді впізнавання  знайомих предметів, а у 8-9 місяців  – у здатності відтворити бачене раніше.

      Якщо  раніше тільки дорослий регулював поведінку дитини, усуваючи неприємні для дитини об’єкти і ситуації і пропонуючи приємні, то з появою можливості відтворювати, дитина одержує певну здатність самостійно впливати на навколишній світ. Розвиток відтворення стимулює появу перших мотивів, або як їх називає Л.Божович [3], мотивуючих уявлень дитини, що сприяє становленню його особистості. У дитини з’являються стійкі бажання, пов’язані з ситуаціями чи об’єктами, які зберігаються в її пам’яті, а отже - з’являються постійні спонукання та мотиви, які спрямовують діяльність дитини.

          Відбувається розвиток мислення: з’являється наочно-дійове мислення, так званий ручний інтелект, пов’язаний з першими самостійними рухами на основі спроб і помилок.

          Великого значення набуває орієнтування – реакція  на нові предмети, прагнення їх обстежувати. Час, який дитина приділяє обстеженню нового предмета і кількість задіяних в цьому процесі аналізаторів є важливим показником інтелектуального розвитку дитини: чим довше дитина розглядає нову іграшку, чим більше різних якостей в ній відкриває – тим вищий його інтелектуальний рівень.

    Розвивається  мова – насамперед пасивна: дитина слухає і розрізнює звуки. З’являється  і власна, автономна, мова.

    Велике  значення для розуміння психічного розвитку дітей цього віку мають  дані, одержані в роботах Еріксона. Він виділив вісім основних етапів в розвитку особистості дитини, які являють собою серію критичних періодів, які мають бути подолані протягом всього життя. При цьому конкретний етап не тільки формує нову, необхідну для соціального життя якість, але і готує дитину до наступного життєвого періоду. Кожна стадія надає можливість формування протилежних якостей та рис характеру, які людина усвідомлює в собі і з якими починає себе ідентифікувати. Період до 1 року Еріксон виділяв як першу стадію психічного розвитку.

          Він вважав, що в цей час психіка детермінується переважно батьками, які формують у дитини почуття базової довіри або  недовіри, тобто відкритості до світу чи настороженості, закритості. Саме ця якість в майбутньому дозволяє дитині доброзичливо ставитись до оточуючих, без перестороги та внутрішнього бар’єра спілкуватись з людьми. Роботи Еріксона підтверджують, що саме в цей період (до року) в дитини закладається мотивація спілкування.

    Про це ж писав англійський психолог і психіатр Дж.Боулбі, автор «теорії  прив’язаності». Його ідея полягала в тому, що в перші місяці життя встановлюється міцний емоційний зв’язок між матір’ю і дитиною. Різкий розрив цього зв’язку призводить до серйозних порушень у психічному розвитку дитини, насамперед, у структурі його особистості.

    Ці  порушення можуть проявлятись не одразу, часто вже у підлітковому віці. Боулбі доводив, що мати для маленької  дитини є надійним захистом, своєрідною «базою», яку дитина час від часу залишає, щоб досліджувати навколишній світ. Проте ця дослідницька активність є стабільною і адекватною тільки у тих випадках, коли дитина впевнена, що у будь-який час може повернутись під захист матері. Таким чином, головна мета формування емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною – надати дитині відчуття захищеності та безпеки. На думку Боулбі, саме тепло і ласка, які відчуває дитина, є важливішими за правильний догляд за дитиною та її навчання.

    Таким чином, розвиток сприйняття, мислення, встановлення емоційних контактів  з оточуючими, поява власних мотивів  поведінки змінюють соціальну ситуацію розвитку дитини, який переходить на новий рівень. З цим пов’язане і виникнення критичного періоду 1-го року – включно з його негативними складовими – упертістю, агресією, негативізмом, образливістю. Як правило, ці прояви не стають стійкими і закінченням кризи минають, проте у випадку повного ігнорування прагнення дитини до активності можуть стати основою для формування стійких негативних якостей особистості.

      Перші стійкі якості особистості виявляються  вже в період раннього дитинства (1-3 роки) – у час надзвичайно важливих змін у психічному розвитку дітей, коли відбувається формування мислення, активно розвивається рухова сфера. Спілкування з дорослим має також надзвичайно важливе значення для розвитку особистості дитини раннього віку.

      Потрібно  пам’ятати, що уявлення про себе, перша  самооцінка дітей у цей час  є інтеріоризованою оцінкою дорослого. Тому постійні зауваження, ігнорування спроб дитини зробити щось самостійно, хай навіть ці спроби не завжди вдалі, недооцінювання її старань вже в ранньому віці можуть призвести до невпевненості в собі, зниження рівня домагань на успіх.

      Про це казав Е.Еріксон, доводячи, що в  цьому віці у дітей формується почуття самостійності, автономності або – при несприятливому спрямуванні  розвитку – почуття залежності. Домінування того чи іншого варіанту, на його думку пов’язано з реагуванням дорослих на перші спроби дитини домогтись самостійності.

    В дослідженнях Д.Б.Ельконіна, Л.І.Божович  та ін. психологів підкреслюється, що наприкінці раннього дитинства у дитини з’являються перші уявлення про себе як про особистість.

    В цей же час у дітей простежуються  перші ознаки негативізму, упертості, агресії, що є проявами кризи 3 років.