Психічні особливості дитини дошкільного віку

    Однією  з найважливіших особливостей розвитку дошкільного віку є розвиток довільності. Л.С.Виготський [8], який розглядав формування довільності як одну з найважливіших характеристик дошкільного віку, пов’язував цей процес з вищих психічних функцій. Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, за допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.

    На початок дошкільного віку психічний розвиток дитини досягає рівня, який дозволяє формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних навичок, з'являється можливість вводити елементи навчальної діяльності. Важливим елементом, що визначає характер учіння дошкільника є ставлення  дитини до вимог дорослого. Протягом дошкільного віку дитина вчиться засвоювати ці вимоги і перетворювати їх у свої цілі і завдання. Успіх учіння дошкільника значною мірою залежить від функцій між учасниками процесу та наявністю певних умов. 

    Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Розвивається звукова сторона мови. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку. Розвивається граматичний склад мови. Дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного порядку (побудова слова) та синтаксичного (побудова фрази).

    Інтенсивно  росте словниковий склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут  значні індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий  запас значно більший, у інших - менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі. Наведемо середні дані за В.Штерном: у віці 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, у 3 роки - 1000-1100, в 6 років - 2500-3000 слів.

    Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний активний словник, дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови. Вона може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, зрозуміло для оточуючих передати свої враження про побачене. Але в розмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення, зберігається, в основному, ситуативна мова.

    Щоб отримати уявлення про особливості  ситуативної мови, достатньо послухати  як діти розповідають один одному побачені мультики або бойовики, коли вони не закінчують фрази, пропускають слова і т. ін.

    У дошкільному віці під впливом  навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку – відбувається удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень.

    Найбільш  доступними для дошкільників сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.

    Свої особливості має мислення дошкільника. Крім наочно-дієвого мислення, яке виникає наприкінці першого року життя і є провідним до 3,5 – 4 років, виникає у 2,5 – 3 роки і виконує провідну роль до 6 – 6,5 років.

          На початку молодшого  дошкільного віку характерною особливістю  мислення є його синкретизм, тобто  нерозчленованість – дитина сприймає ситуацію як цілісну картинку, всі  деталі якої мають однакове значення. Тому допомога дорослого має спрямовуватися насамперед на аналіз та виділення окремих деталей в ситуації, з яких потім дитина, можливо, також за допомогою дорослого, виділить головне та другорядне. Таким чином, спілкування з дорослими, спільна предметна діяльність здатні суттєво прискорити та оптимізувати пізнавальну діяльність дитини.

    У 4,5 – 5 років виникає образно-схематичне мислення, яке є проміжним між образним і логічним мисленням. Воно залишається провідним до 6 –7 років. Зрештою, у 5,5 –6 років виникає словесно-логічне мислення, яке з 7 – 8 років стає провідним видом мислення і залишається таким протягом решти життя.  Конкретне та абстрактне логічне мислення формується к підлітковому віку.

    Діти  цього віку ще не вміють виділяти суттєві зв'язки в предметах і явищах і робити узагальнені висновки. Впродовж дошкільного віку мислення дитини суттєво змінюється.

    Протягом  дошкільного віку відбувається розвиток пам’яті. Все більшого значення, поряд з впізнаванням, починає набувати відтворення. Продовжується інтенсивний розвиток образної пам’яті (запам’ятовування предметів та їх зображення). Для розвитку пам’яті дитини характерним є рух від образної до словесно-логічної. Розвивається довільна пам’ять.

      Уява дитини починає розвиватися ще в кінці другого, на початку третього року життя. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, що діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям.

    Розвитку  відтворюючої і творчої уяви дошкільників сприяють різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання.

    Велике  значення в розвитку творчої уяви має дитяче словотворення. Діти складають казки, віршики і т. ін.

    Характерним для дошкільника є зростаюча  довільність уяви. В ході розвитку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність.

      Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Молодші дошкільники здатні ставити тисячі запитань з будь-яких аспектів життя. Їх цікавить, куди зникає ніч, з чого зроблено сонце, чому корова мукає, а собака гавкає, і вимагає, щоб дорослий ставився до цих питань серйозно. Така співпраця дитини з дорослим одержала назву «пізнавального спілкування». Небажання дорослих спілкуватись з дитиною на тому рівні, якого вона потребує, призводить до розвитку в дитини упертості і негативізму.