Криза трирічного віку

    Це  один з найбільш складних моментів у житті дитини, одна з найбільш значущих та емоційно насичених криз в онтогенезі. Криза трьох років – рубіж між раннім та дошкільним віком. Це перегляд, розпад старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».  

    Зміна позиції дитини, зростання її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

    Ця  криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість  трирічної дитини» [13]. Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Л.І. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав згоду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого - ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуації: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він із задоволенням почав малювати. Інший хлопчик читав «навпаки» відомі рядки О. Пушкіна: «И не по синим, и не по волнам, и не океана, и не звезды, и не блещут, и не в небесах».

2. Вередливість.  Це реакція на своє власне рішення. Вередливість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.

3. Гонорливість.  Близька до негативізму та вередливості, але має свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. Враховуючи, що гонорливість – це риса, яка властива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.

4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.

5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини «дура».

6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. «Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними», – писав Л.С.Виготський [13].

7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім'ї, з погляду маленького деспота.

      Криза трьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. Феномен «Я сам» означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя.

          Світ дитячого життя із світу обмеженого предметами, перетворюється в світ дорослих людей. Тенденція жити загальним життям з дорослим проходить через все дитинство; дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ним більш глибокі стосунки, підкреслював Д.Б. Ельконін.

    Потрібно  пам’ятати, що фіксація на негативному  етапі цієї кризи, перепони, що виникають  при формуванні самостійності та активності дітей – гіперопіка, авторитарність з боку батьків та вихователів, високі вимоги та критика  – не тільки перешкоджають нормальному розвитку самосвідомості та самооцінки дітей, але і приводять до того, що негативізм, упертість, агресія, тривожність, відгородженість стають стійкими якостями особистості.

          Ці якості, звісно, впливають на всі види діяльності дітей – і на їх спілкування з оточуючими, і на навчання і можуть призвести до серйозних відхилень у молодшому шкільному і, особливо, підлітковому віці.