Самооцінка: формування, адекватність, значення

    У дошкільному віці з’являється певне ставлення до себе та своїх можливостей. П’ятирічні діти, як правило, їх переоцінюють. У віці семи років діти в більшості випадків оцінюють себе вірно: «умію одягатися», «умію прибирати ліжко». У цьому віці дошкільники вказують на уміння слідувати певним моральним нормам: «умію допомагати мамі» та ін. Свої можливості вони оцінюють за практичним їх здійсненням.

    Спілкування з однолітками сприяє становленню  адекватної самооцінки. Порівнюючи себе з іншими дітьми,  дитина більш чітко усвідомлює себе і свої можливості, які вона демонструє свої можливості, які вона демонструє в різних видах діяльності і за якими його оцінюють оточуючи. Говорячи про значення адекватної самооцінки для формування особистості, відомий психолог К.Роджерс дійшов висновку, що саме в самооцінці полягає внутрішня сутність людини. Ідеї Роджерса щодо взаємин між дитиною і дорослим покладені в основу робіт Б.Спока [38], який в своїх книгах писав, як батьки мають доглядати за дітьми, не порушуючи їх справжньої самооцінки та допомагаючи їх соціалізації. На жаль, батьки не часто дотримуються цих правил і не дослухаються до своєї дитини. Тому вже в ранньому і особливо в дошкільному віці дитина може спотворити свою справжню самооцінку. Частіше за все це відбувається під впливом дорослих, які мають власне уявлення про дитину, її здібності та призначення. Свою власну оцінку вони нав’язують дитині, прагнучи, щоб він прийняв її. Деякі діти починають сперечатись проти насаджуваних їм уявлень, що породжує конфлікти з оточуючими, негативізм та агресії. Проте, зазвичай діти, потребуючи прийняття і ласки з боку дорослого, навіть не намагаються протистояти батькам, погоджуючись з їх думкою про себе.  Проте, проблема дитини полягає не тільки в тому, що намагаючись заслужити любов, вона відмовляється від себе, а і в тому, що при здійснюванні діяльності, що нав’язана зовні і не відповідає справжнім, хоча і неусвідомленим на даний час, бажанням, неможливо бути успішним.

    Така  ситуація призводить до розвитку невпевненості  в собі, тривожності чи агресії  стосовно оточуючих, до нової діяльності, до нових людей.  На думку психологів, що вивчають розвиток особистості дитини, згодні з Роджерсом в тому, що основною характеристикою є самооцінка, яка містить ставлення до себе і знання себе. Дослідження довели, що умовою безконфліктного розвитку особистості є позитивне емоційне ставлення з точним, повним знанням про себе – тобто людина має усвідомлювати свої хороші і погані якості, свої чесноти і недоліки. Якщо така самооцінка співпадає з оцінкою оточуючих, тобто дитина сприймає себе так, як її бачать оточуючи – це вказує на її адекватність. Самооцінка є досить стійкою і, особливо в дітей, неусвідомленою. Але існує такий показник, як рівень домагань. Він залежить від ситуації, діяльності, що здійснюється, в якихось умовах дитина претендує на найвищу оцінку, а в інших – ні на що. Рівень домагань, як правило, є усвідомленим і цим відрізняється від самооцінки.