11.Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві.

Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопи- чувались в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознавства. Вперше ідея вікового розвитку людини з’являється у Аристотеля, який здійснив спробу визначити етапи розвитку людини як повторення етапів еволюції життя. Перший в історії педагогічний трактат – відомий під назвою «Про виховання оратора»,написаний М. Ф. Квінтиліаном , містить уявлення про важливий вплив оточуючого середовища на психічний розвиток дитини. Ян Амос Коменський – підкреслював необхідність враховува ти вікові особливості дитини в навчанні та вихованні, вважав закони розвитку природи і людини взаємовідповідними, запропонував вікову періодизацію розвитку людини.

Джон Локк також підкреслював необхідність спиратись на природні властивості дитини при її вихованні. Жан-Жак Руссо першим звернув увагу на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкресливши його визначальну особливість — зростання самосвідомості.Жан-Жак Руссо також вперше висловив ідею дитячої психології як науки.

Німецький педагог Фридріх Фребель розробив першу систему дошкільного виховання, яка спиралась на певні уявлення про закономірності психічного розвитку дитини.

Визначний вплив на розвиток дитячої психології справила діяльність К.Д.Ушинського. Своєю працею «Людина, як предмет виховання» він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у пізнанні людини. На початку ХХ ст. у Дитячій психології О. Лазурським було запроваджено природній експеремент , який органічно поєднував дослідницькі завдання дитячої психології із практикою навчання і виховання.