80. Формування сенсорних еталонів у процесі орієнтувальних дій.

Сенсорні еталони – це психічні образи, що містять уявлення про чуттєво сприймані властивості об’єктів. Це поняття запропонував відомий дослідник психології дошкільника О.В.Запорожець на початку 60-х рр. ХХ ст. Основне місце в сенсорному розвитку дитини починаючи з 3 років займає оволодіння сенсорними еталонами кольору, форми, величини.

Властивості сенсорних еталонів:

• узагальненість (у них закріплені найістотніші, головні якості);

• усвідомлюваність (за образом-еталоном закріплено назву – слово);

• системність (фонеми рідної мови, спектр кольорів, шкала музичних звуків, система геометричних форм і ін.).

Етапи засвоєння сенсорних еталонів (за Л. А. Венгером):

1. До 1 року виникають «сенсомоторні передеталони», що являють собою неусвідомлювані способи виділення просторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним;

2. Протягом 2–3 р. виникають «предметні передеталони», якими виступають конкретні предмети-мірки, використовувані у ході практичного співвіднесення предметів за певними ознаками (передовсім, за формою й величиною).

3. Після 3 років у ході продуктивних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, ліплення) з’являються власне сенсорні еталони.

Л. А. Венгер встановив що, протягом дошкільного віку практична дія з матеріальним об’єктом «розщеплюється» на орієнтувальну і виконавську частини. Співвідношення між зором та дотиком спочатку майже рівнозначне, згодом зростає роль зору, який управляє дотиковими обстежувальними діями. На основі орієнтувальної складової ігрового маніпулювання предметами виникають власне обстежувальні дії, спеціально спрямовані на з’ясування призначення частин предмету, їх рухливості та зв’язку між собою (З. М. Богусласька). До старшого дошкільного віку обстеження набуває характеру експериментування, дослідницьких дій, порядок яких визначається уявленнями дитини про предмет та його властивості.

Провідним різновидом обстежувальної дії дошкільника на основі зорового аналізатора є акт роздивляння, який набуває самостійного значення, бо не пов’язаний із предметними діями. Дитина по-різному обстежує предмет – відповідно до задачі. У цьому виявляється зростання цілеспрямованості й керованості таких дій. Дотикові обстежувальні дії виступають допоміжними. Їх значення зростає, якщо зір не забезпечує виявлення властивостей предмету (у темряві, для обстеження сторін, недосяжних для зору тощо).