15.Розвиток дитячої психології в Україні хіх-хх ст.

Щодо стану розвитку психології в Україні ХІХ–ХХ ст. склались умови, коли можливість творити залежала від лояльності вченого у ставленні до влади. Українські з вчені не завжди могли працювати протягом всього життя в Україні і часто переїздили до Москви та інших міст, писали російською, німецькою чи польською мовами. Вчені, які відстоювали національні ідеї та намагались писати українською мовою, зазнавали утисків влади, змушені були емігрувати, діяльність їх заборонялась.

Помітний внесок у поширення ідей К. Д. Ушинського в Україні зробив Микола Левицький . Педагог наголошував, що навчання повинно відповідати законам психічного розвитку дітей (бути наочним, послідовним, ґрунтовним, спиратись на практичні вправи). У вихованні слід спиратись на гуманне ставлення до дітей. Михайло Драгоманов – піднімав питання національної свідомості, її розвитку і виховання; підкреслював необхідність будувати школу відповідно до на- ціональної свідомості народу, вести навчання українською мовою.

Софія Русова – джерелами розвитку особистості вважає спадщину та оточення, з якого дитина бере те, «до чого прагне її індивідуальність».

Механізмом прилучення дитини до соціального досвіду виступає наслідування, Христини Алчевської , працюючи з дорослими у недільних школах України, розробляла важливі і для сучасної дитячої психології положення про активізацію ролі учнів у сприйманні навчального матеріалу.

П. П. Блонський у 1924–1928 рр.. розробив вікову періодизацію на засадах біоло- гічних ознак (розвиток зубів, складу крові тощо). Антон Макаренко–на основі узагальнення свого багатого педагогічного досвіду розробляв питання формування особистості.

Вагомим внеском до розробки методологічних питань дитячої психології була творчість Івана Огієнка. Вчений обстоював думку про те, що формування особистості потріб но будувати на основі визначних надбань українського народу протягом його історії.