75.Характеристика мовлення дитини дошкільного віку.

Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

У дошкільному віці відбувається засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою лише однією фонемою: люк – лак; нога – нова тощо. Це свідчить про добре розвинений фонемний слух. Зменшується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6–7 років вимова стає чистою. Дитина усвідомлює звукову будову слова і словесний склад речення. Вже в 4 роки у дітей можна сформувати розрізнення на слух твердих і м’яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкільники визначають послідовність всіх звуків в слові. Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає стабільним та позаситуативним. У дитини спостерігається пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко, дитина наділяє почуте своїм смислом.

Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє.

Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвоюються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної негативної емоційної оцінки. Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплюється в самостійному словотворенні, що характерне для дитини 2–5 років.

Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у словесних каламбурах. З’являється гра словами.

Помітно ускладнюється регулююча функція мовлення(свідоме виконання інструкцій дорослого, поява самоінструкцій) та плануюча функція мовлення (випереджує практичну дію).

Розвиток зв’язного мовлення дошкільника

Формуються нові форми мовлення – контекстна та пояснювальна, що становлять основу зв’язного мовлення дитини. Ситуативне мовлення залишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає у мірі їх співвіднесеності із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв’язку із ситуацією. Контекстне передбачає опору кожного наступного висловлення на попереднє. Властивості контекстності та ситуативності також виявляються у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов’язувати окремі висловлення між собою стають основою для появи зв’язного мовлення, яке ще називають пояснювальною формою мовлення. Пояснювальне мовлення розвинене у дошкільників по-різному.

До кінця дошкільного віку у мовленні з’являються ознаки позаситуативності: дитина відмежовує слово від предмету. Мовлення інтегрується та диференціюється із іншими інтелектуальними процесами.