1)Особливості малюнка дошкільника

 Зміст малюнків дошкільника значно ускладнюється. Він зумовлений досвідом ознайомлення з оточуючим, розвитком його розумової діяльності та образотворчих умінь, індивідуально-статевими особливостями.

 З 3-х р. у малюнках все частіше з’являється зображення людини. Спочатку це так звані головоноги, потім на малюнках вирізняється голова, шия, тулуб, ноги. У середніх дошкільників є особливо улюблені предмети для малювання, які вони неодноразово зображають: будинок, квітка, дерево, сонце. Після 5 р. при підтримці дорослого зміст малюнків різко розширюється. Їх роботи відображають певні сюжети, де зображено не просто набір предметів, а їх взаємопов’язаність.

Менші діти малюють те, що вміють, а старші дошкільники, як правило, люблять малювати те, що їм подобається, викликає в них приємні переживання. Розвиток техніки малювання у старших дошкільників дозволяє через малюнок передати своє ставлення до зображеного. Виразними засобами, насамперед слугують лінія і колір. Приємне, добре дитина малює більш виразно, чітко, де- талізовано, яскравими кольорами. Те, до чого дитина ставиться негативно, що викликає в неї неприємні переживання, виглядає на її малюнку аморфним, в темних одноманітних кольорах, як сплетіння хаотичних ліній.

 2) Зв’язок малювання із грою та мовленням дитини. Малювання дошкільника тісно переплітається з грою. Процес малювання розгортається як своєрідна гра. Графічні зображення фіксують розгортання сюжету гри, допомагають розвивати його. Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних подій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взаємодія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина використовує такий художній прийом як одухотворення.

Мовлення слугує важливим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови внутрішнього плану створення малюнка. За допомогою мовлення дитина доповнює намальований зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити, пояснює зміст зображення. У мовленні дитини проступає її ставлення до намальованого, воно переважно є позитивним. Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності дитини до створення задуму. Спочатку мовлення носить констатуючий описуючий характер, слугує засобом осмислення малюнка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-пояснив. На другому етапі мовлення включається у покрокове створення задуму. Малюнок виникає в результаті послідовного планування дитиною його окремих деталей. Мовлення допомагає намітити наступний крок, проговорити можливі варіанти продовження малюн- ка.