87. Психолого-педагогічні умови розвитку пам'яті.

Мимовільне запам’ятовування забезпечується включенням мате- ріалу в предметну і пізнавальну діяльність.

Немовлячий вік.

Вроджену здатність дитини до запам’ятовування необхідно розвивати у процесі безпосередньо-емоційного спілкування дорослого і малюка. Приблизно з 6-ти місяців спілкування повинно будуватись на основі маніпулювання дитини з предметами, яке створює сприятливі умови для збагачення чуттєвого досвіду дитини. Спираючись на зацікавленість малюка оточуючими предметами, діями дорослого із ними у ході побутових процесів по догляду за дитиною, необхідно знайомити малюка зі всіма використовуваними предметами. Дорослий коментує свої дії з предметами, їх послідовність: «Що нам потрібно для купання? Візьмемо наш рушничок. Він такий пухнастий! А де наше мило». При цьому дорослий висловлює виражає своє позитивне ставлення до виконуваних дій, до предметів. Мовлення його чітке, тон лагідний, не голосний, будується у формі діалогу. Діючи з предметами, дорослий кожен раз називає їх і показує дитині. Багаторазове повторення побутових процесів по догляду за дитиною, а також організація сприймання дитиною свого оточення сприяє запам’ятовуванню дитиною вигляду предмету, а згодом і його назви. Так, дитина ще не вміє називати предмет словом, а вже показує його дорослому, коли той запитує «Де ...?» Таким чином, важливою умовою, що забезпечує мимовільне запам’ятовування і відтворення, накопичення досвіду життєдіяльності, спілкування, пізнання, виступає режим дня.

Ранній вік.

Дорослий уважно стежить за процесом наслідування дитиною його дій та слів. Виправляє неправильне їх виконання, показує, як слід, досягаючи правильного повтору. Слово, яке не дається дитині у вимові, слід кілька разів повторити, спонукати дитину до правильної його вимови. Значні резерви для розвитку пам’яті містить робота з дитячою літературою. Супровід дорослим різних моментів життя дитини читанням напам’ять віршиків, проговорюванням скоромовок призводить до того, що дитина запам’ятовує та відтворює їх. Читання казок, оповідань, супроводжуване показом ілюстрацій сприяє розвиткові не тільки словесної, але й образної та емоційної пам’яті. Слід враховувати потребу дитини у предметній діяльності та супроводжувати прочитане зображенням відповідних дій. Поступово дитину привчають до опрацювання запам’ятовуваного матеріалу за допомогою спостереження. Дорослий звертає увагу малюка: сьогодні пішов дощик, тому ми підемо до дитячого садка під парасолькою. Варто подбати про те, щоб у процесі спостереження дитина навчалась встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Проводити спостереження потрібно і організовуючи продуктивну діяль- ність дітей. Наприклад, щоб намалювати яблучко, подивимось, з яких частин воно складається, яку форму та забарвлення має. Спрямовуючи увагу малюка на різні сторони об’єктів, організовуючи діяльність дітей по їх обстеженню, коментуючи дії свої та дитини, вихователь забезпечує формування повного і точного образу пам’яті. Активізація сенсорно-перцептивної, розумової активності дитини виступає найважливішою умовою мимовільного запам’ятовування. Запам’ятовуваний матеріал повинен викликами інтерес, емоції, інтелектуальні почуття (здивування, задоволення від від- криття, захоплення, сумнів). Надмірно емоційний матеріал залишає в пам’яті дитини невиразні, аморфні образи. Включення дитини у чимдалі різноманітніші види діяльності, надання про- стору для її активності сприяє збереженню та використанню того, що вона запам’ятала. Особливу увагу у віці 3–7 років слід приділяти розвиткові елементів довільної пам’яті. Перші з них з’являються при постановці мнемічних задач дорослим. Спочатку це задача «пригадай», а потім «запам’ятай». Найлегше дитина пригадує події, назви слів, осіб, яких нещодавно сприймала: кого бачили вчора у зоопарку? хто прилітав до нас на підвіконня сьогодні вранці? Навчаючи дитину довільному відтворенню, дорослий пояснює зв’язок із моментом запам’ятовування.

Високі можливості довільної пам’яті дошкільника виявляються у сюжетно-рольовій грі, тому дорослий повинен створювати всі умови для її розвитку. Дидактичні впливи повинні подаватись в ігровій формі, або вплітатись у гру. Поява ігор з правилами ставить перед дітьми вимогу ці правила запам’ятати та керуватись ними протягом гри. Для старших дошкільників постановка мнемічних задач ускладнюється, вона стає більш конкретною та варіативною: віршик треба запам’ятати напам’ять, оповідання своїми словами, щоб переказати. Дітям можна доступно пояснити, як потрібно вчити віршик напам’ять. Дітей слід привчати до принципу «зрозумів, тоді запам’ятай», розкривати порядок запам’ятовування значного за обсягом матеріалу, поділяючи його на частини. Доцільно порівнювати результати відтворення із зразком, спонукаючи до оцінки ровесників і самооцінки.