30. Особливості сюжетно-рольової гри дошкільника

Якщо у ранньому віці  внаслідок включення дитини у дії дорослих як об’єкту їх турботи й піклування головним елементом образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих.  Тепер  значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його  прилучення до дорослого життя він  вже  не задовольняється наслідуванням дій  дорослих, а прагне засвоїти їхні  соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього у реальності, головним способом  прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає «лікарем»,«учителем», «водієм».

У сюжетно-рольовій грі,  творчій за  своєю  природою, діти  самостійно визначають її  сюжет та  зміст, які зумовлюють основні лінії розгортання гри  за певним задумом дітей. Сюжет є важливою складовою структури сюжетно-рольової гри. Він визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі.  Дитина обирає, насамперед, ті сюжети, які постійно мають місце в її житті: гра  «у сім’ю», «лікарню», «магазин», пошту», перевезення пасажирів різними видами транспорту тощо. У сюжеті ігор  переплітаються спогади про  реальні події  життя дітей  та фантастичні елементи з казок, кінофільмів і мультфільмів. До кінця дошкільного віку виникають сюжети – композиції, в яких відображаються різні та водночас пов’язані між собою сфери  дійсності:  діти  одночасно граються «у сім’ю», «лікарню», «школу». Персонажі гри переходять із ситуації в ситуацію, не змінюючи свого основного складу.

Змістом гри  є той  момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері  дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей  та відтворюється ними у грі. 

У грі  діти  виконують різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10.  Не всі ролі  даються дошкільнику однаково добре,  2–3  з них  вирізняються як улюблені. Отже, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної перцепції та взаємодії, навчає дитину цінувати позитивні взаємини між людьми, розкриває взаємозалежність між ними. Рольова  поведінка  закріплюється  за   допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль  водночас означає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони  відмовляються продовжувати таку гру.  Відлучення дитини від гри  слугує  орієнтуючим фактором: дитина намагається виконати вимоги одноліток, щоб бути  прийнятою у гру.  А щоб бути  прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядковувати  свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих. Чим старше дитина, тим більше прагне до спільної з однолітками гри, тим  більше схильна погодитися виконувати непривабливу роль заради того,  щоб  увійти до ігрового об’єднання. Вона  стримує свої особисті бажання і підкоряється вимогам інших дітей. У виборі партнерів для  спільних ігор  дошкільники керуються своїми симпатіями,  етичними якостями ровесника, його  ігровими вміннями. Важливе значення має наявність в однолітка привабливих ігрових предметів.

Реальні відносини між дітьми розгортаються як в сюжетно-рольовій грі,  так  і поза нею.  У контексті сюжетно-рольової гри їх змістом виступає організація гри дітьми: вибір сюжету, підбір замінників, атрибутів, розподіл ролей, узгодження суперечливих питань по ходу гри. Діти оцінюють  ігрові дії один одного, дають  певні  вказівки стосовно виконання ролі. Часто реальні відносини суперечать рольовим. Так, один з дітей виконує роль вчителя й дає вказівки «учневі». Проте  у реальних відносинах «учень» виступає із зауваженнями на адресу неправильної, на його думку, поведінки «вчителя». Між  дітьми часто  виникають конфліктні ситуації щодо розподілу ролей. У молодших школярів такі ситуації переважно закінчуються виходом з гри одного з дітей. Старші дошкільники погоджуються і на виконання небажаної для  себе ролі  заради збереження стосунків з ровесником. По ходу  гри  переважають рольові взаємини дітей, а реальні відбуваються на етапі організації гри та у її ході як окремі фрагменти-включення у зміст рольових взаємин дітей.

31. Природа сюжетно-рольової гри  дошкільника.

Ігри дітей дошкільного віку досліджували М. Я. Басов, Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Д. В. Менджерицька, О. І. Тіхєєва, С.Л.Новосьолова та ін. Образ дорослого, його соціальних взаємин та ролей набуває у дошкільника розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорослих як об’єкту їх турботи й піклування головним елементом образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих. Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій: батько – водій автобуса, він перевозить людей, приносячи цим користь; мама – вчителька, яка навчає дітей писати й читати тощо. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він вже не задовольняється наслідуванням дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього у реальності, головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає «лікарем»,

«учителем», «водієм». Слід відзначити важливу ознаку сюжетно-рольової гри – її само-

діяльний характер. Д. В. Менджерицька на цій підставі вважала за необхідне такі ігри називати творчими, оскільки вони виникають за власним почином та задумом дітей. Сюжетно-рольова гра слугує на етапі дошкільного віку провідним засобом соціалізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість. Відображення життя дорослих у сюжетно-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх предметних. Головним об’єктом при цьому вже виступає не просто зовні представлена предметна діяльність дорослих, а внутрішні зв’язки між ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція кожного дорослого у широкому соціальному контексті та координованість цих позицій різних людей.