73.Засвоєння нових форм та функцій мовлення.

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності – насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча. У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов’язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії – питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо. Зміцнюється зв’язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки зароджується описове мовлення. Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами:

1. Звертання до дорослого заради оволодіння предметом;

2. Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами;

3. Центр ситуації переноситься на володіння словом як засобом звертання до дорослого.

Узагальнююча функція мовлення розвивається у такій послідовності:

1. Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом «ляля» вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

2. Після 2,5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

3. До кінця раннього віку з’являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об’єктом: кубики, цукерки, одяг.

Регулююча функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціального досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2–3 дій, що передбачають її запам’ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє

пояснення дорослого: «як мити руки», «як одягати черевики», «як причісуватись». Спостерігається так зване автономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський)(дитина, називаючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: «Костик вимиє руки»). Дитина реагує на «можна» і «не можна» дорослого.