III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

■ 1. Сприйняття та ілюзії сприйняття

Для того щоб жити й діяти у світі, що нас оточує, ми повинні його сприймати.

Сприйняття — це психічний процес, спрямований на відобра­ження предметів навколишнього світу разом з усіма їхніми якостями. Про­цес сприйняття характеризується певною вибірковістю. Ця вибірковість за­лежить, насамперед, від потреб людини, що існують у неї на даний момент.

У цілому наше сприйняття передає нам достовірну інформацію про світ. Але існують ілюзії сприйняття. Ілюзією називають неправильне, ви­кривлене сприйняття. На відміну від галюцинацій, які виникають при по­рушенні нормальних функцій мозку, ілюзії характерні для всіх здорових людей. Наприклад, світлі предмети на темному тлі всім і завжди здаються більшими, а темні на світлому — меншими. Тож не випадково чорний колір ніколи не виходить із моди, адже він робить фігуру стрункішою.

За рахунок яскравості кольорів білий квадрат здається нам значно більшим від чорного квадрата на білому тлі, хоча вони однакові.

Є й інші ілюзії, пов'язані, наприклад з перспективою або з іншими ситуаціями.

Процес сприйняття передбачає не просто пасивне відтворення всіх ознак предмета, але й активну переробку інформації, що надходить, з ура­хуванням минулого досвіду людини. Сприйняття — це результат складної діяльності мозку. Мозок аналізує інформацію, що надходить до нього, по­рівнює її з враженнями, що є в пам'яті, внаслідок чого ми можемо впізнати ті предмети, які вже бачили раніше.

Наш мозок може також відтворювати образ предмета, що є відсутнім у певний момент часу. Це називається уявою. Саме завдяки сформованим уявленням ми відразу сприймаємо й легко впізнаємо предмети, розуміємо їхнє призначення.

Наше сприйняття вибіркове. Ми швидко звикаємо до монотонних подраз­ників, наприклад, перестаємо помічати стукіт коліс, коли їдемо в потязі.

Буває так, що наше сприйняття спрямоване на досягнення якоїсь мети. Тоді це називається спостереженням. Характерною ознакою спосте­реження є чітка постановка завдання. Завдання вказує, на що саме має бути спрямована наша увага. Наприклад, спостерігаючи за тією чи іншою людиною, ми можемо багато чого побачити, краще зрозуміти її.

Спостережливість — це важлива риса особистості. Уміння спостері­гати має величезну цінність у різних сферах діяльності людини, зокрема у навчальній. Спостережлива людина водночас є й уважною.

■ 2. Увага

Увагою називають спрямованість свідомості, зосередженість на важ­ливих для нас предметах та явищах. Розрізняють два види уваги — мимо­вільну й довільну.

Мимовільна увага виникає ненавмисно, без будь-яких зусиль із боку людини. Просто нам цікаво, тому ми й уважні.

Довільна увага виникає навмисно, унаслідок свідомо поставленої мети, і вимагає певних вольових зусиль. Наприклад, уроки самі собою не вчаться. Треба уважно прочитати текст, докласти зусиль до цього. Стійкість уваги виражається в здатності впродовж тривалого часу, не відволікаючись, зо­середжуватися на предметі своєї діяльності, у даному випадку на тексті підручника. Ступінь стійкості уваги залежить від потреб людини, її інте­ресів. Є потреба в навчанні, інтерес до нього — увага стійка, немає потреби в навчанні — увага спрямовується на інші предмети.

Обсяг уваги вимірюється кількістю предметів, утримуваних одно­часно в полі чіткої свідомості. Наприклад, обсяг уваги жонглера, який маніпулює з десятком кульок, дуже великий. Але це моторна увага. Ви­окремлюють внутрішню й зовнішню увагу. До зовнішньої уваги належить сенсорна (чуттєва) та моторна (рухова), а до внутрішньої — інтелектуальна увага.

У більшості людей найкраща концентрація інтелектуальної уваги до­сягається в спокійній обстановці, коли відсутні сильні відволікальні по­дразники. Тому уроки слід робити в спокійній і тихій обстановці.

Підліток має вдосконалювати свою увагу, тренувати її. Уважно про­слухавши урок, учень витрачає менше часу на те, щоб його вивчити. На­вчіться зосереджувати увагу в будь-який момент і в будь-якій обстановці.

■ 3. Пам'ять

Зустрічаючи знайому людину на вулиці, ви згадуєте її ім'я, прослу­хавши урок, можете через кілька днів пригадати його зміст, упізнаєте знайомий текст, а от нецікаві для вас відомості швидко забуваєте. Усі ці події визначаються психічним процесом, що називається пам'яттю.

Пам'ять — це закріплення, збереження й подальше використання по­переднього досвіду. Саме пам'ять дозволяє людині опановувати знаннями й уміннями. Вона зберігає її індивідуальний досвід і забезпечує викорис­тання цього досвіду. Для того щоб краще користуватися своєю пам'яттю, необхідно знати закони її роботи.

Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження й від­творення.

Існують два способи запам'ятовування: механічний і свідомий. Меха­нічне запам'ятовування, яке називають зазубрюванням, засноване на по­вторенні матеріалу без його осмислення. Таке запам'ятовування пов'язане із частим повторенням і вимагає багато часу й великої сили волі. Незважа­ючи на всі ці зусилля знання зберігаються в пам'яті неміцно, і в потрібний момент людина не може їх пригадати. При свідомому запам'ятовуванні лю­дина може засвоїти матеріал, у десятки разів більший, ніж при зазубрюван­ні, окрім того, такий матеріал закріплюється набагато міцніше.

Запам'ятовування може бути мимовільним і довільним. Мимовільне запам'ятовування відбувається в тих випадках, коли людина не ставить перед собою спеціальної мети запам'ятати той чи інший матеріал. Мимоволі ми запам'ятовуємо те, що нам цікаво. Довільне запам'ятовування пов'язане зі свідомим, цільовим запам'ятовуванням матеріалу, воно вимагає спеціаль­них прийомів і певних вольових зусиль із боку людини.

Отже, ми щось запам'ятали. Тепер це щось треба зберегти. Зберіга­ється все те, що ми запам'ятали впродовж різного часу, від кількох секунд до багатьох років.

Розрізняють безпосередню (сенсорну), короткочасну і довготривалу пам'ять.

Сенсорна пам'ять зберігає сліди впливів усього чверть секунди. За цей короткий час мозок розв'язує питання про те, чи важливі ці сигнали. Якщо ні — то менш ніж за секунду сліди стираються, і сенсорна пам'ять запов­нюється новими сигналами.

Якщо ж інформація важлива, то вона передається в короткочасну пам'ять, де зберігається від кількох секунд до кількох хвилин. Це час, не­обхідний для розв'язання біжних завдань. Якщо інформація не вводиться повторно, вона зникає, не залишаючи помітних слідів. Установлено, що наш мозок одночасно може переробити й запам'ятати тільки певний обсяг інформації — він становить 7 ± 2 інформаційних сигналів (слів, предметів, символів тощо).

Це відкриття зробив німецький психолог Герман Еббінгауз і, поля­гало воно у встановленні того факту, що перелік із 7 елементів вдається запам'ятати після першого прочитання. Зазвичай список елементів, які можна запам'ятати відразу, називають обсягом короткочасної пам'яті.

При надходженні важливої для людини інформації вона з коротко­часної пам'яті переводиться в довготривалу пам'ять, де може зберігатися години, дні, місяці й навіть роки.

Відтворення, або згадування — це процес використання слідів, що збе­рігаються в пам'яті. Як і запам'ятовування, відтворення буває довільним і мимовільним. Привід до виникнення мимовільних спогадів може бути найнезначнішим. Наприклад, вам потрапила на очі вітальна листівка, і ви згадали святкування свого дня народження.

В основі довільного згадування лежать вольові зусилля з боку людини, її бажання пригадати що-небудь конкретне. Якщо людина добре володіє матеріалом, це відбувається легко. Якщо ж матеріал засвоєний слабко, то для того, аби його згадати, потрібні значні зусилля. Кожен пам'ятає, яких зусиль треба докладати в школі біля дошки, відповідаючи на запитання, якщо ви недостатньо їх розумієте.

■ 4. Види пам'яті

Залежно від того, як довго зберігається інформація, розрізняють пам'ять:

• миттєву (0,1—0,5 с), яка втримує точну й повну картину, інформацію, щойно сприйняту органами чуття;

• короткочасну (до 20 с), яка зберігає найбільш істотні елементи образу. З миттєвої пам'яті до неї потрапляє тільки та інформація, що привер­тає до себе більшу увагу;

• оперативну (до кількох днів), що зберігає інформацію впродовж пев­ного, заздалегідь визначеного терміну;

• довготривалу, в якій інформація зберігається роками й може відтво­рюватися скільки завгодно разів.

Залежно від того, що ми запам'ятовуємо й відтворюємо, розрізняють рухову, емоційну, образну й словесно-логічну пам'ять.

Рухова пам'ять — це запам'ятовування й відтворення рухів. Вона є основою вироблення рухових навичок. Оволодіння ходьбою, бігом, їздою на велосипеді, грою на музичних інструментах, навичками письма можливе завдяки руховій пам'яті, що дозволяє автоматично, без контролю свідомос­ті, виконувати необхідний комплекс рухів.

Емоційна пам'ять — це пам'ять почуттів. Яскраві емоційні пережи­вання міцно закріплюються в нашій пам'яті й легко відтворюються.

Образна пам'ять полягає в збереженні й відтворенні всіх видів обра­зів (зорових, слухових, рухових, дотикових, нюхових, смакових). Образна пам'ять тісно пов'язана з уявою.

Смислова, або словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування й від­творення думок, виражених словами. При смисловому запам'ятовуванні людина оперує, як правило, й поняттями.

Різні види пам'яті тісно пов'язані між собою. Людина може одночасно використовувати рухову, емоційну, образну й смислову пам'ять.

Залежно від сенсорних систем, які доставляють інформацію, пам'ять поділяють на зорову, котра зберігає й відтворює зорові образи, слухову, яка запам'ятовує й відтворює різноманітні звуки, дотикову, нюхову, смакову тощо.

Пам'ять можна й треба розвивати. Для того щоб поліпшити свою пам'ять, слід опанувати прийоми смислового запам'ятовування. Природним та ефективним засобом поліпшення пам'яті є постійні вправи. Зміцнюва­ти й удосконалювати пам'ять краще не час від часу, а регулярно. Гарна пам'ять — це запорука повноцінного мислення, великого запасу знань, умова розвитку інтелекту й успішного навчання.

Робота в групах. Робота з підручником Учні вивчають відповідні сторінки підручника (§ 13), працюють з ілю­страціями, таблицями, схемами.