Основні терміни дисципліни

Автокефалія – самоуправління, адміністративна незалежність православних церков.

Біблія – звід книг, що утворюють Святе Письмо християнства. Складається з двох частин: Старого і Нового Завітів. Перша її частина (Старий Завіт) вважається священною також в іудаїзмі. В Біблії викладені основи іудейського і християнського світогляду та віровчення. Використовується у богослужбовій і богословській практиці християнства та іудаїзму. Справила великий вплив на розвиток релігійно-філософської думки, а також літератури, права і мистецтва.

Бог – верховна надприродна істота, яка наділяється різними властивостями і є головним об'єктом шанування, поклоніння майже в усіх релігіях.

Будда – у буддизмі – істота, яка досягла у процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості і здатна вказати іншим шлях до релігійного спасіння. У більш вузькому значенні Будда — ім'я засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами. Після "просвітлення" його назвали Шак'ямуні.

Буддизм – одна з трьох світових релігій. Виникла в Індії у середині І ст. до н. е., потім поширилася у Південно–Східній і Центральній Азії, а також на Далекому Сході.

Віра релігійна – особливе емоційно–ціннісне ставлення людини до тих чи інших ідей, теорій; визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин у світі без жодних раціональних доказів.

Віровчення – система догматів і уявлень тієї чи іншої церкви, течії, секти; богословське тлумачення вчення про релігійні погляди на світ, людину, її мораль і поведінку, а також на церкву, її роль у життєдіяльності суспільства і людини.

Віросповідання – належність особи до будь–якої релігії, церкви, конфесії, релігійної організації. Окреме об'єднання, що має своє віровчення, культ й організацію.

Віротерпимість – визнання за людиною права сповідувати будь–яку релігію; терпиме, толерантне, шанобливе ставлення до представників інших віросповідань.

Гріх – вчинок людини, що виявляється у неприйнятті або порушенні релігійних догматів. Одне з понять релігійної свідомості.

Джихад – війна проти гяурів, яку мусульмани вважають священною. Той, хто загинув у цій війні, вважається мучеником (шахидом), якому вже на час його загибелі уготоване місце в Раю. Інша назва – газават.

Догмат – положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці.

Духовенство – служителі культу, організовані за ієрархічним принципом. Вважають себе посередниками між богом та людьми і здійснюють культові дії, а також виконують роль проповідників віровчення певної релігії.

Душа – за релігійними уявленнями – духовна сутність людини, яка протистоїть тілесному та визначає життя і здібності особи. (У філософії – свідомість людини в усьому її обсягу і всіх формах прояву.)

Закон Божий – у християнстві – навчальний предмет для початкових і середніх шкіл, який включає вивчення молитов, катехізису.

Ієрархія церковна – організаційна форма, порядок субординації священнослужителів, які у православ'ї поділяються на "чорне" (патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, ієродиякон) і "біле" духовенство (протопресвітер, протоієрей, ієрей, диякон).

Канон – зведення положень, які мають догматичний характер. Установлене християнською церквою догматичне правило, що не підлягає сумніву.

Канонічне право – у православній церкві – сукупність законів (канонів), установлених головним чином на вселенських соборах. Значну частину цих правил було введено до церковного права, що діяло в Україні ще за часів Російської імперії. Канонічне право підтримується церковним примусом, а в деяких країнах – силою державного примусу. Визначає структуру церков, культ, побут духовенства, ченців, пересічних віруючих тощо.

Конфесія – певне віросповідання, релігійна течія.

Культ – зовнішній вияв поклоніння божеству, сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв.

Нірвана – термін, що у буддизмі і джайнізмі означає відсутність бажань, абсолютний спокій, розрив у ланцюгу перетворень; у брахманізмі та індуїзмі – стан злиття з Брахмою.

Норми релігії – вид соціальних норм, які установлює церква чи релігія в цілому. Будь–яка релігія має певну сукупність таких норм для регулювання суспільних відносин. Складаються з правил поведінки (дозвіл, наказ, заборона певних дій), вказівок на їхнє надприродне походження та на засоби, що забезпечують їхнє виконання (обіцяння нагороди або кари, погрожування церковною карою). В окремих випадках забезпечуються також засобами державного примусу.

Право канонічне – церковно–правові норми, постанови і приписи, що регулюють устрій життя церкви.

Право релігійне – форма узгодженої взаємодії релігії та права, специфічний синтез релігійних та юридичних норм і уявлень, виконання яких забезпечується державно–церковним примусом. До нього відносять біблійні (старозавітні), талмудичні, давньоіндуїстські, мусульманські та інші системи правих норм.

Православні автокефальні церкви – самостійно керовані православні церкви, спадкоємиці візантійської релігійної традиції. Мають спільне віровчення, що його основні догматичні положення, вироблені ще до розколу християнства, викладені в Символі віри та інших документах Вселенських Соборів (IV – VIII ст.) і вченнях "отців церкви". Спільними є й основні норми церковного життя (характер, послідовність проведення богослужіння, зовнішній вигляд священнослужителів тощо), важливі елементи культової практики (зміст і форма обрядів, співи без музичного супроводу, внутрішній вигляд храму тощо). Автокефальні церкви відрізняються політичною орієнтацією, соціальними доктринами, оцінкою явищ суспільного життя. Вони підтримують взаємні контакти, узгоджують питання загально–православного значення, входять до Всесвітньої ради церков.

Право церковне – сукупність релігійних та юридичних норм, що регламентують структуру, організацію і діяльність церкви. Перевага юридичних або релігійних норм у системі права церковного зумовлена відносинами між церквою та державою в країні. В окремих країнах це право санкціонується державою та підтримується державним примусом, тому є повністю юридичним. Складовою права церковного є канонічне право.

Релігійна картина світу – сукупність загальних уявлень про світ, його походження, будову й майбутнє; важливий елемент релігійного світогляду. Кожна релігія має своє уявлення про картину світу.

Сакралізація – надання матеріальним предметам, істотам, діям, нормам поведінки тощо магічних властивостей, святості, а також поширення впливу релігії на сферу соціальних відносин та інститутів.

Секта – релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного релігійного напряму, не погоджуючись із його віровченням, висуваючи ті або інші доповнення, пропонуючи зміни в системі культу.

Секуляризація – процес звільнення різних сфер життя суспільства, свідомості людини, соціальних відносин та інститутів від впливу церкви, релігії. Охоплює цілий комплекс процесів у суспільному житті.

Синкретизм релігійний – змішане, неорганічне поєднання різноманітних віровчень і культових положень у процесі взаємовпливу релігій на певних етапах історичного розвитку.

Теократія – форма держави і державного правління, за якої управління державою здійснюється жрецтвом або духовенством, а голові церковної ієрархії належить вища духовна і світська влада. До теократичних держав у різні часи належали: Іудея (V – І ст. до н. е.), халіфати Омеядів і Лббасидів, Папська область в Італії, Швейцарія за часів правління Кальвіна (XVI ст.), Ємен до революції 1962 р., Ватикан.