Основні терміни дисципліни

Бесіда – один з найпоширеніших в педагогічній психології емпіричний метод отримання інформації про людину під час спілкування з нею, в результаті її відповідей на цілеспрямовані запитання. Це суб'єктивний психодіагностичний метод, оскільки педагог суб'єктивно оцінює відповіді, поведінку учня, при цьому своєю власною поведінкою, мімікою, жестами, запитаннями впливає на учня, зумовлюючи той чи інший ступінь відкритості та довіри–недовіри учня.

Закон готовності – це закон научіння, який вказує на залежність швидкості утворення зв'язку від наявного стану суб'єкта, тобто реакція людини залежить від її підготовленості до даної дії. Як стверджував Є.Торндайк, "тільки зголодніла кішка буде шукати їжу".

Закон ефекту говорить, що зв'язок між стимулом та реакцією закріплюється, якщо після правильної реакції організм отримує позитивне підкріплення. Негативне підкріплення, покарання, розчарування приводить до її знищення, руйнування.

Закон повторюваності (тренування) полягає у тому, що чим частіше повторюється часова послідовність стимула та відповідної реакції, тим міцніше буде зв'язок.

Метод аналізу продуктів діяльності є найбільш поширеним у педагогічній практиці. Цілеспрямований, систематичний аналіз змісту та форми творів, переказів, текстів усних та письмових повідомлень, відповідей учнів. Цей метод сприяє розумінню педагогом особистісної та учбової спрямованості дитини, глибини та точності засвоєння ним навчального предмета, їх ставлення до навчального закладу, самого навчального предмету, до педагогів.

Мотивація – це збурювальні сили, що просувають учня до мети навчання. У якості мотивів можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття, все те, у чому відображуються потреби (Л.І. Божович).

Навичка – це сформована шляхом багаторазового повторення дія, що характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю.

Навчальність – індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь та навичок у процесі навчання. Розрізняють загальну та спеціальну навчальність.

Навчання – процес цілеспрямованої передачі суспільно–історичного досвіду; організація формування знань, умінь та навичок. Це процес активної взаємодії тих, хто навчається з тими, хто навчає. В наслідок цього в учнів формуються певні знання, уміння та навички, здійснюється їх психічний та особистісний розвиток.

Навченість – сукупності всіх характеристик психічного розвитку, які є результатом попереднього навчання.

Научіння – процес та результат набуття індивідуального досвіду; пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної та теоретичної діяльності.

Научуваність – це сприйнятливість учня, схильність його до засвоєння нових знань, його готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку.

Освіта – це спеціально організовано система зовнішніх умов, створюваних у суспільстві для розвитку людини. Під змітом освіти В.С. Лєдньов розуміє зміст процесу, що характеризується засвоєнням досвіду попередніх поколінь, вихованням типологічних якостей особистості, розумовим та фізичним розвитком людини. Звідси – три компоненти освіти: навчання, виховання та розвиток.

Педагогічна психологія – це наука, що вивчає процес навчання, його структуру, характеристики, закономірності перебігу, вікові та індивідуальні особливості учіння, його умови, що забезпечують найбільший ефект розвитку. Об'єктом педагогічної діяльності завжди є процеси навчання та виховання, а предметом виступає орієнтувальна частина діяльності учнів.

Педагогічна психологія (за В.А. Крутецьким) вивчає закономірності оволодіння знаннями, уміннями і навичками, досліджує індивідуальні відмінності у цих процесах, закономірності формування у школярів творчого активного мислення, зміни в психіці, тобто формування психічних новоутворень.

Предмет педагогічної психології – психологічні особливості оволодіння знаннями, уміннями та навичками, механізми управління процесом навчання, формування пізнавальних процесів, теоретичного мислення, здібностей; навчальна мотивація, умови, що визначають успішність оволодіння суспільним досвідом; розумовий, індивідуальний, віковий розвиток дитини в умовах навчально–виховного процесу.

Процес екстеріорізації – це об'єктивізація думки, тобто її представлення у формі соціально відтворюваної структури, коли думка може стати надбанням і інших. Це ситуація комунікації, коли виникає необхідність розкриття згорнутої думки, структурування її для того, щоб вона була зрозуміла іншим. Розуміння й організує екстеріорізацію.

Розвиток – це об'єктивний процес внутрішньої послідовної кількісної та якісної зміни фізичних та духовних сил людини.

Соціалізація особистості представляє собою процес формування особистості у певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, під час якого людина перетворює соціальний досвід на свої власні цінності та орієнтири, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони, які прийняті у даному суспільстві чи групі.

Учіння – специфічна діяльність, мета якої полягає в оволодінні змістом навчання. Учіння відбувається тоді, коли дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти знання, уміння, форми поведінки та діяльності.

Формуючий педагогічний експеримент – метод дослідження педагогічної психології, під час якого досліджуються зміни у рівні знань, умінь, цінностей, здібностей, особистісного розвитку під цілеспрямованим навчаючим та виховуючим впливом.