12. Формування людської мови

Людська мова пройшла довгий шлях розвитку. Звуки, які супроводжували перші трудові дії, спочатку ще не могли бути справжніми словами, які позначають окремі об'єкти, якості та дії. Ці звуки спочатку ще не існували самостійно, а були мов­би вплетені в практичну діяльність. До того ж вони неодмінно супроводжувалися жестами і виразними інтонаціями, зрозумі­ти їх значення можна було, лише якщо знати ситуацію, у якій вони виникли.

Така "діюча розмова", яка здійснювалася руками, призводила до конфлікту між двома функціями руки (дією з предметами та їхнім позначенням), який спричинив передачу семантичної функції голосовим органам. Тим самим було покладено початок розвитку самостійної звукової мови.

Однак вроджені звуки, жести, міміка зберігали своє значен­ня, починаючи з первісних людей до наших днів, щоправда, лише як доповнення до акустичних засобів. Тривалий час зв'я­зок цих компонентів залишався настільки тісним, що один зву­ковий комплекс міг позначати, наприклад, і предмет, на який вказувала рука, і саму руку, і дію, здійснену цим предметом. Тільки після того як звуки мови відокремилися від практичних дій, виникли перші справжні слова. Ці слова позначали пред­мети, і лише значно пізніше з'явилися слова, які позначали дії та якості.

У процесі відділення мови від безпосередньої практичної ді­яльності словесні значення стають усе абстрактнішими, мова все більше виступає як засіб людського мислення, а не тільки спілкування. Леонтьєв пише з цього приводу, що "безпосеред­ній зв'язок мови і мовлення з трудовою діяльністю людей є тією основною умовою, під впливом якої вони розвивалися як носії "об'єктивованого" свідомого відображення дійсності.

Позначаючи в трудовому процесі предмет, слово виділяє й узагальнює його для індивідуальної свідомості саме в об'єк­тивно-суспільному його значенні, тобто як суспільний пред­мет".

Мислення, мова і суспільно-трудова діяльність складали у своєму зародженні і розвитку єдиний комплекс, при цьому мис­лення людини розвивалося лише в єдності із суспільною свідо­містю і складало основну якісну відмінність людського мислення від мислення у тварин. Діяльність тварин навіть у найвищих її формах цілком підкоряється природним зв'язкам і відносинам між предметними компонентами навколишнього середовища. Однак діяльність людини, що виросла з діяльності тварин, за­знала докорінних якісних змін і підкорялася вже не стільки природним, але насамперед суспільним зв'язкам і відносинам. Цей суспільно-трудовий сенс і відбивають слова, поняття люд­ської мови.

Психіка вищих тварин здатна відбивати лише просторово-тимчасові зв'язки і відносини між предметними компонентами середовища, але не глибокого причинно-наслідкового зв'язку. Психіка ж людини прямо і побічно відбиває також і суспільні зв'язки, відносини, діяльність інших людей, так само як її ре­зультати. Це дозволило людині осягнути навіть недоступні спо­стереженню причинно-наслідкові зв'язки. На цьому підґрунті стало можливим відображення в мозку людини предметної дійсності поза безпосереднім відношенням до неї суб'єкта, тобто у свідомості людини образ дійсності вже не зливається з пере­живанням суб'єкта, а відбиваються об'єктивні, стійкі власти­вості цієї дійсності.

Визначаючи людське мислення як суспільно-зумовлену пі­знавальну діяльність, С. Л. Рубінштейн підкреслював, що "мис­лення, у власному сенсі слова, без мови неможливо. Абстракт­не мислення — мовне, словесне мислення. Людське пізнання є історична категорія. Воно не зводиться до моментального акту, в якому знання виникають, щоб відразу згаснути. Пізнання у власному сенсі слова передбачає наступність пізнань, які здо­буваються, та можливість їхньої фіксації, здійснюваної за до­помогою слова . Тварини позбавлені можливості словесного спілкування, а тим більше словесної фіксації пізнання, яке здо­бувається, та його передачі потомству за допомогою мови. Цим визначається межа мислення тварин, так само як межа їхніх комунікативних можливостей, та водночас характеризується біологічна, пристосувальна роль їхнього спілкування. Адже для здійснення цієї ролі не потрібні слова, завдяки яким "вперше з'являються абстрактні від речей ідеальні об'єкти мислення як "теоретичної" діяльності і разом з ними й ця остання".

Отже, ми наблизилися до того рубежу, коли на тлі філоге­нетичної спільності поведінки чітко вимальовується докорінне розходження між інтелектом тварин і свідомістю людини, а тим самим — і межа між твариною та людиною взагалі. Пе­рехід через цю межу став можливим і необхідним як наслідок активного, докорінно іншого впливу на природу під час трудо­вої діяльності. Здійснювана за допомогою знарядь праці, ця діяльність опосередковувала ставлення її виконавця до приро­ди, а це виявилося найважливішою передумовою для перетво­рення досвідомої психіки у свідомість.

Елементи опосередкованого ставлення до природи, до її предметних компонентів зустрічаються вже в маніпуляційній активності мавп, особливо під час компенсаторного маніпулю­вання та у знарядійних діях, а також під час демонстраційно­го маніпулювання. Однак, як уже зазначалося, при складному маніпулюванні, коли мавпа впливає одним об'єктом на інший, її увагу спрямовано лише на зміни, що відбуваються в аналогу знаряддя ("першому об'єкті"), але не в об'єкті впливу ("друго­му об'єкті"). Справжні ж знарядійні дії ситуаційно зумовлені, відповідно й їхня пізнавальна цінність обмежена конкретним, пристосувальним значенням цих дій, як про це свідчать і наве­дені вище приклади. Свій розвиток і повноцінне пізнавальне значення опосередковані дії одержують тільки тоді, коли після злиття компенсаторного маніпулювання із знарядійними діями увага переноситься на оброблюваний ("другий") об'єкт, який є необхідністю і відбувається в трудовій діяльності. Саме таке і тільки таке опосередковане ставлення до природи дозволило людині розкрити недоступні для безпосереднього спостереження істотні, внутрішні взаємозалежності і закономірності природи.

Не менш істотним для перетворення досвідомої психіки у свідомість було те, що опосередковане ставлення до природи формувалося в процесі встановлення трудових зв'язків між працюючими через їхнє спілкування один з одним під час ви­конання трудових операцій. Саме так водночас зі свідомістю в процесі трудової діяльності виникало членороздільне мовлення як засіб перетворення індивідуальної свідомості у суспільну.

Як вказував К. Маркс, свідомість людей була спочатку без­посередньо вплетена в їхню матеріальну діяльність і матеріаль­не спілкування.

Про докорінну відмінність історичного розвитку людства від біологічної еволюції тварин, культурного типу розвитку пове­дінки від біологічного Л. С. Виготський писав, що "розвиток вищих психічних функцій відбувається без зміни біологічного типу людини, у той час як зміни біологічного типу є основою еволюційного типу розвитку. Як відомо і як неодноразово вка­зувалося, ця риса складає і загальну відмінність історичного розвитку людини. У людини, — продовжує Виготський, — на перший план виступає розвиток його штучних органів — зна­рядь, а не зміна органів і будови тіла".

Але саме біологічна еволюція тварин, весь хід філогенезу хребетних, а ще нижче — безхребетних, створив біологічну ос­нову і передумови для цього небувалого в історії органічного світу переходу на найвищий, зовсім новий рівень розвитку.