logo
341096_2BCAB_turinina_o_a_serdyuk_a_z_porivnyal

О. А. Туриніна, а. 3. Сердюк

ПОРІВНЯЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Навчальний посібник

Київ 2005

ББК 88.2я73 Т87

Рецензенти: Л. М. Карамушка, д-р психол. наук, проф. М. М. Філіппов, д-р біол. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 9 від 17.06.03)

Туриніна О. Л.

Т87 Порівняльна психологія: Навч. посіб. / О. Л. Туриніна, Л. 3. Сердюк — К.: МАУП, 2005. — 228 с.: іл. — Бібліогр. в кінці розд. ISBN 966-608-496-1

У посібнику викладено основи нормативного курсу порівняльної пси­хології, розкрито загальні положення стосовно виникнення психічного відображення, розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі, а також передісторії зародження людської свідомості. Розглядаються проблеми співвідношення біологічних та соціальних детермінант у поведінці. По­даний блок практичних процедур у кінці кожного розділу сприятиме активному і свідомому засвоєнню навчальної інформації.

Для студентів вищих навчальних закладів, які вивчають курс по­рівняльної психології.

ББК 88.2я73

ISBN 966-608-496-1

© О. Л. Туриніна, Л. 3. Сердюк, 2005 © Міжрегіональна Академія

управління персоналом (МАУП), 2005

ПЕРЕДМОВА

Психологічна наука і практика нині стають важливим ре­сурсом забезпечення гуманістичної спрямованості в розвитку кожної людини, всього суспільства. Формування сучасного по­гляду на людину виходить з того, що кожний з нас живе в тісній взаємодії з природою, а світ тварин не є ізольованим від спільно­ти людей і тому розглядається як вагома складова нашого життя.

У зв'язку з цим доречно згадати слова відомого гуманіста-письменника Антуана де Сент-Екзюпері про нашу відповідаль­ність за тих, кого ми приручили.

Психологія і психіка тварин не є тотожними психіці і пси­хології людини, але для глибшого розуміння психології людини професійному психологу необхідно добре знати особливості ви­никнення і розвитку психіки взагалі та специфічні особли­вості психології тварин зокрема, адже порівняння психології та поведінки тварин з психологією та поведінкою людини дає ґрунтовніші знання про розвиток психіки у філо- та онтогенезі. Саме цій психолого-екологічній проблемі й присвячений цей навчальний посібник.

Вивчення положень порівняльної психології сприятиме підви­щенню компетентності практикуючих психологів, допоможе знаходити адекватні шляхи розв'язання проблем, що виника­ють у роботі з клієнтами. Опанування порівняльної психології сприятиме також вихованню у студентів позитивних мораль­них якостей сучасної людини, яка має жити у гармонії з ото­чуючою природою.

Сподіваємося, що засвоєння курсу порівняльної психології за допомогою цього видання поряд із опануванням інших спе­ціальних дисциплін буде передумовою якісної професійної підго­товки майбутніх практичних психологів.

НАУМ КОЛОМІНСЬШЙ,

доктор психологічних наук, професор

ВСТУП

Психіка людини та тварин вивчається за достатньо само­стійними, історично сформованими напрямами. Це є порівняльна психологія, зоопсихологія, біхевіоризм, фізіологія вищої нерво­вої діяльності, гештальтпсихологія, етологія і генетика поведі­нки, нейробіологія, нейронауки.

Порівняльна психологія — напрямок досліджень, у яких зіставляються особливості психіки людини та тварин на різних еволюційних ступенях розвитку. У науковій літературі порів­няльно-психологічними називаються дослідження здібностей людини і тварин до навчання та розумової діяльності, що про­водяться в лабораторних умовах.

Подібні завдання має і зоопсихологія, яка вивчає прояв, закономірності й еволюцію психічного відображення у тварин різного рівня розвитку. Предметом досліджень зоопсихологів є поведінка і розвиток (філо- та онтогенез) психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія людської свідомості. Великий фактичний матеріал, накопичений зоопсихологією, викладений у підручнику К. Е. Фабрі (1976), а також у працях його учнів (Дерягіна, 1986; Мєшкова, Федорович, 1996).

Біхевіоризм — напрямок американської експериментальної психології, заснований Дж. Уотсоном. Відповідно до його ради­кальної концепції вся поведінка тварин (і людини) зводиться до комплексу секреторних і м'язових реакцій організму на зов­нішні стимули (концепція "стимул-реакція").

Біхевіоризм не займається аналізом процесів, що відбува­ються в мозку, а наголошує на найточнішій реєстрації поведін­ки та її кількісному аналізі. "Навчання", "інтелект", "уявлен­ня" — ці поняття біхевіоризм принципово ігнорує.

Фізіологія вищої нервової діяльності (ВНД) — заснований І. П. Павловим на початку XX століття науковий напрямок, пов'язаний з об'єктивним вивченням фізіологічних основ пси­хіки (у тому числі і людини) методом умовних рефлексів. Зго­дом зміст цього поняття зазнав істотних змін.

Нині предметом фізіології ВНД вважається експерименталь­не дослідження закономірностей і нейрофізіологічних механіз­мів поведінки, процесів навчання і пам'яті.

Дослідження фізіології ВНД людини та тварин реалізують­ся, як правило, на основі комплексного підходу — використан­ня нейрофізіологічних, нейрохімічних і молекулярно-біологіч­них методів.

Психофізіологія — галузь психології, яка є спорідненою з ВНД. Вона орієнтована на встановлення кореляцій між психіч­ними явищами або станами та фізіологічними процесами (ве­гетативними і руховими реакціями), котрі реєструються за до­помогою об'єктивних методів.

Психофізіологія — напрямок, що досліджує переважно лю­дину, оскільки тільки вона може висловити свої суб'єктивні переживання і психічний стан. Мета, методи дослідження і по­нятійний апарат психофізіології у цілому той самий, що і у фізіології вищої нервової діяльності. Незважаючи на те, що термін має вужче значення, існує помилкова тенденція вжива­ти його замість терміна "вища нервова діяльність".

Етологія наука про поведінку особини в природному для неї середовищі. Вона сформувалася в 30-ті роки XX століття на базі зоології та еволюційної теорії.

її засновники — австрійський дослідник Конрад Лоренц (1903— 1989) і голландець Ніколас Тінберген (1907-1988), який усе життя пропрацював у Великобританії. Етологія розвивала­ся в тісному контакті з фізіологією, популяційною генетикою, генетикою поведінки та ін. Ця наука виникла як напрямок, пов'язаний переважно з вивченням "уроджених" дій, та піз­ніше перетворилася в цілісну концепцію, що містить аналіз по­ведінки в онто- і філогенезі, вивчення механізмів поведінки та її пристосувального значення.

Гештальтпсихологія — напрямок, що виник у 20-ті роки минулого століття у Німеччині і, подібно біхевіоризму, нама­гався протистояти методу інтроспекції.

Первинними елементами психічної діяльності гештальтпси­хологія вважала не окремі відчуття, а цілісні образи — геш-тальти, що характеризуються константністю і стійкістю.

В основі цього напрямку була теза про значення цілісного сприйняття зорового образу в структурі психічної діяльності, про роль оперування цілісними зоровими образами. На відміну від розглянутих вище напрямків саме гештальтпсихологія в період свого виникнення була безпосередньо пов'язана з розроб­кою проблеми мислення, і саме завдяки їй відбувся рішучий злам в експериментальному вивченні інтелекту тварин. Один з найвідоміших гештальтпсихологів — Вольфганг Келер (1925) — першим довів наявність елементів мислення ("інсайту") у тва­рин.

Генетика поведінки. Цей напрям, в основі якого є феномен успадкування особливостей поведінки тварин та людини, та­кож інтуїтивно зрозумілий багатьом ученим досить давно. Його перші представники спочатку займалися аналізом генетичних механізмів поведінки і, зокрема, когнітивних здібностей тварин і людини.

Генетика поведінки, або, як її іноді називають, "генетика мозку" — напрямок нейробіології, що досліджує фізіологічні основи процесів поведінки генетичними методами. Внесок гене­тики поведінки в розуміння складних форм поведінки тварин базується на використанні генетичних моделей тих чи інших когнітивних процесів.

Часом вживають іншу назву — нейробіологія, яка поєднує широкий комплекс наук (її межі встановити ще важко), налаш­тованих на розкриття загальнобіологічних закономірностей по­ведінки людини і тварин. Нарешті, існує термін нейронауки — наслідок інтеграції результатів, отриманих у суміжних галузях знань про мозок і поведінку.

Розділи 1-8 написані Л. 3. Сердюк, розділ 9, а також практи­куми до всіх розділів та глосарій (словник) — О. Л. Туриніною.

Розділ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

ПОРІВНЯЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ