logo
341096_2BCAB_turinina_o_a_serdyuk_a_z_porivnyal

3. Розвиток психічної діяльності в ювенільному (ігровому) періоді

Загальна характеристика гри у тварин

Ігри тварин давно привертають увагу дослідників, проте во­ни дотепер ще погано вивчені. Сформульовані в різний час по­гляди з цього питання можна об'єднати головним чином навко­ло двох концепцій, висунутих Г. Спенсером і К. Гроосом (див. розділ 3).

Основний недолік трактування гри у тварин як реалізації "надлишкової енергії" полягає, як відзначав С. Л. Рубінштейн, у відриві цієї форми активності від її змісту, у нездатності пояснити конкретні функції гри в житті тварин. Разом з тим етологічна концепція про "дії вхолосту" проливає деяке світло на можливі елементи ендогенної мотивації ігрової поведінки тварин.

У другому напрямку маємо справу з "суто функціональним" трактуванням ігрової діяльності як вправи в особливо важливих сферах життєдіяльності. Слідом за Гроосом і К. Ллойд-Морган розглядав гру як "практику для дорослої поведінки". Він під­креслював, що гра дозволяє молодій тварині справлятися у си­туаціях, що мають велике життєве значення.

Зрозуміло, що повноцінна теорія ігор тварин повинна місти­ти синтез позитивних моментів концепції цих обох напрямків. Проте дотепер одні дослідники рішуче заперечують функціо­нальне значення ігор молодих тварин для формування дорослої поведінки, а інші, навпаки, вбачають в останньому велике зна­чення ігор. При цьому негативна оцінка найчастіше супро­воджується посиланням на можливість дозрівання дорослої по­ведінки без вправ в ювенільному віці.

Так, відомий голландський зоопсихолог Ф. Бойтендийк, виступаючи проти концепції Грооса, стверджував, що гра важ­лива тільки безпосередньо для гравця, якого вона призводить до позитивного емоційного стану, але не для формування його майбутньої поведінки. Інстинктивні форми поведінки, за Бой-тендийком, дозрівають незалежно від вправ; там же, де спо­стерігається вправа в якихось діях, це не гра. Критикував концепції Бойтендийка Д. Б. Ельконін, зазначивши, що той недооцінив орієнтовно-дослідницьку функцію гри.

Значення гри для формування дорослої поведінки тварин за­перечують також і деякі інші зоопсихологи. Окремі вчені за­лишають питання про вправну функцію гри відкритим (на­приклад, П. Марлер і В. Гамільтон), інші вбачають у грі деяку "параактивність" (А. Броунлі), неспецифічну "уявну діяль­ність" (М. Мейєр-Хольцапфель), "самопідкріплюючу актив­ність" (Д. Моріс), "зразки" дорослої поведінки (К. Лойзос) тощо. Істотно також, що гра відбувається лише тоді, коли не викону­ються справжні інстинктивні дії.

Спираючись на дослідження, проведені спільно зі своїми співробітниками, А. Д. Слонім висловлює думку, що у певний період постнатального розвитку інстинктивні реакції виклика­ються підпороговими зовнішніми подразниками чи навіть тіль­ки внутрішніми стимулами, які виникають у самому нервово-м'язовому приладі. Така "спонтанна" діяльність і виявляється в ігровій активності. Хоча ця активність і не залежить від зов­нішнього середовища, вона може підсилюватися умовними реф­лексами чи зовнішніми впливами (наприклад, температурними).

Повертаючись до питання про функціональне значення гри, слід відзначити, що зараз більшість дослідників усе-таки вва­жають гру підготовкою до дорослого життя і нагромадження відповідного досвіду шляхом вправ, причому як у сенсорній, так і в моторній сферах.

У цьому зв'язку доречно згадати про припущення, висловлене Ельконіним, що гра перешкоджає надто ранній фіксації інстинк­тивних форм діяльності і розвиває всі аферентно-рухові системи, необхідні для орієнтації в складних і мінливих умовах.

Як ювенільну вправу розглядає гру також Торп, який вва­жає, що гра служить для формування у тварин навичок і для ознайомлення з навколишнім світом. Особливого значення Торп надає маніпулюванню предметами.

Що стосується прямих експериментальних доказів значення гри для формування дорослої поведінки, то окремими дослідни­ками ще в 20-х роках ХХ ст. було встановлено, що шлюбні ігри молодих шимпанзе є необхідною умовою до спарювання дорос­лих особин (дослідження Г. Бінгхема). Надалі цей факт багато­разово підтвердили (Біч, Ніссен, Харлоу, Суомі та ін.).

Великий інтерес мають дані, отримані Ніссеном разом з Чау і Семмесом. Ці експериментатори не дали можливості дитин-чаті-шимпанзе гратися з предметами, не обмеживши при цьо­му рухи лап, зокрема кистей і пальців. Згодом можливості ви­користання рук, а також координація цих рухів виявилися дуже недосконалими. Мавпа різко відстала від своїх нормаль­них однолітків щодо здатності до хапання й обмацування, не була спроможна локалізувати тактильні подразнення поверх­ні тіла за допомогою лапи (або вона це робила вкрай незграб­но). Характерно, що на відміну від інших мавп не вміла чіпля­тися за працівника, який доглядав за нею, не простягала до нього лапи. Зовсім було відсутнє навіть настільки характер­не для мавп обшукування — важлива форма їхнього спіл­кування.

Різноманіття тлумачень ролі ігор для молодих тварин обумов­лено значною мірою тим, що їхня ігрова активність є складним комплексом дуже різних поведінкових актів, яка у своїй сукуп­ності становить сенс поведінки молодої тварини на етапі онто­генезу, що передує статевій зрілості. Тому Фабрі запропонував концепцію, відповідно до якої гра за самою своєю суттю є діяль­ністю, що розвивається і охоплює значну частину функціональ­них сфер. За такого розуміння гри як розвиваючої діяльності проявляється синтетичний підхід до проблеми ігрової активності тварин, яка поєднує усі відзначені вище моменти, і разом з тим стає очевидним, що ігрова активність наповнює основний сенс процесу розвитку поведінки в ювенільному періоді. Гра є не якоюсь особливою категорією поведінки, а сукупністю специ­фічно ювенільних проявів "звичайних" форм поведінки. Іншими словами, гра є ювенільною (можна сказати, і "преадультною", тоб­то "перед дорослим станом") формою розвитку поведінки в он­тогенезі. Отже, гра це є не "зразок" дорослої поведінки, а саме ця поведінка в процесі свого становлення.

Важливо також підкреслити, що в процесі гри розвиваються й вдосконалюються не зовсім дорослі поведінкові акти, а сенсо-моторні компоненти, що їх складають. Узагалі ж ігрова ак­тивність, яка здійснюється на вродженій інстинктивній основі, сама служить розвитку і збагаченню інстинктивних компонен­тів поведінки і містить елементи як облігантного, так і факуль­тативного научіння. Співвідношення цих компонентів може бу­ти неоднаковим у різних конкретних випадках. Але в цілому можна сказати, що в ігровій активності завершується тривалий і надзвичайно складний процес формування елементів поведін­ки, яка бере свій початок від ембріональної координації і веде через постнатальне дозрівання вроджених рухових координацій та накопичення раннього досвіду аж до формування й вдоско­налення рухових координацій вищого рівня. Цей останній етап розвитку рухової активності й представлений грою.

Разом з цим гра виконує дуже важливу пізнавальну роль, особливо завдяки властивим їй компонентам факультативного научіння і дослідницької поведінки. Така функція гри вира­жається в накопиченні значного індивідуального досвіду, при­чому в низці випадків цей досвід може накопичуватися "про запас", "про всякий випадок", щоби знайти застосування знач­но пізніше в екстрених життєвих ситуаціях.