2. Конфліктна поведінка

Дотепер ми розглядали яку-небудь одну дію, виконувану в певний період часу. Але чому тварина в кожен даний момент, як правило, зайнята лише однією якоюсь справою? Таке обме­ження, безумовно, необхідне, інакше нічого не буде доведене до кінця. Яким же чином з безлічі ліній поведінки тварина виби­рає кожного разу тільки одну?

Змішана поведінка переважно неможлива фізично: не мож­на одночасно і наближатися до об'єкта і віддалятися від нього. З іншого боку, антилопа, яка їсть, потривожена запахом лева, власне, могла б, залишаючи небезпечне місце, продовжувати годуватися на ходу, наприклад, листям з кущів, але цього не робить. Чому? Ясно, що це приклад прояву внутрішнього кон­тролю, бо якою б привабливою не була їжа і якою голодною — антилопа, вона не реагує на ці важливі у спокійній обстановці стимули, а стрімко тікає. Але яким чином головні форми пове­дінки пригальмовуються іншими, практично не відомо. Спроби з'ясувати це на деяких найпростіших прикладах показали, що сильна стимуляція якої-небудь однієї поведінкової системи зав­дяки складним взаємозв'язкам у центральній нервовій системі пригальмовує всі інші поведінкові системи, але як працює цей механізм і де він локалізований у мозку — предмет подальших досліджень.

Однак нерідко трапляється, що тварина опиняється одно­часно під впливом декількох сильних і різноякісних впливів і жодна з двох чи навіть трьох форм поведінки цілком не при­гальмовує інші. У таких випадках нам доводиться спостеріга­ти "конфліктну поведінку". Прикладом подібної конфліктної поведінки є загрозливі пози і рухи тіла самців багатьох птахів, коли ті лякають суперників. Такі самці прагнуть атакувати і потім врятуватися втечею — вони агресивні й не менше зля­кані. У гусей загрозливі пози вдається викликати штучно, дію­чи одночасно двома стимулами — тим, що викликає у них вте­чу, і тим, що змушує кидатися в бій.

Ці та інші конфліктні рухи, "зрозумілі" іншим особинам, становлять великий інтерес: вони діють як сигнали, що утворю­ють основу "мови" тварин.