1. Порівняльна психологія та зоопсихологія: спільне та відмінне у предметі

Серед великих загадок природи, до пізнання яких з найдав­ніших часів прагнув людський розум, психіка людини і, особ­ливо, тварин посідає одне з перших місць. "Душевне життя", психічні якості та поведінка тварин входили як істотні скла­дові до фольклору, релігійних уявлень і світогляду людства на всіх етапах його розвитку. Багато уваги цим питанням, особли­во співвідношенню психіки тварин та людини, приділяли ан­тичні мислителі при створенні своїх філософських концепцій.

У наш час вивченням психіки тварин займається спеціаль­на наука — зоопсихологія. Перш ніж розглянути предмет і зав­дання зоопсихології, необхідно уточнити, що ми розуміємо під психікою, поведінкою і психічною діяльністю тварин.

Психіка тварин невіддільна від їхньої поведінки, під якою розуміється вся сукупність проявів зовнішньої, переважно ру­хової, активності, спрямованої на встановлення життєво необхі­дних зв'язків організму тварин із навколишнім середовищем.

Таким чином, справедливо вважати психіку тварин формою відображення, яка дозволяє живому організму адекватно орга­нізовувати свою активність щодо компонентів навколишнього середовища.

Отже, об'єктом зоопсихологічних досліджень є психічна ді­яльність тварин. Предметом цієї науки є прояви, закономір­

ності й еволюція психічного відображення на рівні тварини, походження і розвиток в онто- і філогенезі психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія людської свідо­мості. Тобто зоопсихолог вивчає еволюцію психіки тварин, по­чинаючи з її зародкових форм до найвищих проявів, що стано­вили основу зародження людської психіки.

Таким чином, компетенція зоопсихолога перебуває в межах двох граней, що є одночасно основними віхами еволюції пси­хіки взагалі. Нижня грань знаменує початок психічного відоб­раження, вихідну ступінь його розвитку, верхня — зміну пси­хіки від тваринної до людської. Нижня грань означає проблему якісної розбіжності відображення в рослин і тварин, верх­ня — у тварин і людей. У першому випадку доводиться вирі­шувати питання походження психіки з елементарної форми відображення, у другому — зародження людської психіки з елементарної психіки тварин.

Ґрунтовна розробка проблеми зародження і розвитку психіки була здійснена в дослідженнях відомого психолога О. М. Леон-тьєва [2], який вважав, що матерія на допсихічному рівні свого розвитку характеризується у функціональному існуванні "про­стою подразливістю", тобто здатністю відповідати вибірково і специфічно на життєво значущі впливи середовища щодо по­треб обміну речовин. Через зміни в процесі еволюції на зразок взаємодії організмів із середовищем виникає якісно нова фор­ма подразливості — чутливість (тобто здатність до відчуття — елементарне психічне явище). Іншими словами, психіка почи­нається там, де з'являється якісно своєрідна вища форма подраз­ливості — власне чутливість.

Отже, поле діяльності зоопсихолога починається на стику доп-сихічного і психічного відображення, на рівні перших проявів чутливості, здатності до відчуття в нижчих представників тварин­ного світу. Визначаючи "верхню грань" зоопсихологічних дослід­жень, важливо підкреслити, що правильний шлях до вивчення цієї проблеми відкривається лише при врахуванні як загальних із тваринами еволюційних коренів психічної діяльності тварин і лю­дини, так і якісних перебудов, що піднесли цю діяльність на зов­сім новий рівень розвитку.

Порівняно з психікою тварин людська психіка є якісно ін­шою категорією, хоча генетично вона й пов'язана з психікою тварин. У поведінці людини також відіграють певну роль біо­логічні, властиві й для тварин, чинники, але сутність людської поведінки визначається глибокими якісними відмінностями між людиною і тваринами. Ці відмінності обумовлені суспільно-тру­довою діяльністю і членороздільною мовою, які цілком відсутні у тварин.

Видатний учений, основоположник радянської зоопсихології В. О. Вагнер ще понад 50 років тому всебічно проаналізував взаємини біологічних і соціальних чинників у житті людини. Вагнер не заперечував наявності спільних елементів у психіці людини і тварин, але відзначав як найважливіше завдання не­обхідність виявлення й врахування якісних відмінностей між людиною і тваринами. Виступаючи проти спрощеності в тлума­ченні поведінки, Вагнер водночас вів не менш рішучу боротьбу з антропоморфізмом у зоопсихології. Антропоморфізм полягає в судженні про психічні явища у тварин за аналогією з такими в людини, в уявленні про наявність у тварин психічних влас­тивостей і здібностей, притаманних лише людині.

Кажучи про предмет зоопсихології та межі діяльності зоо­психолога, Вагнер вважав зоопсихологію лише частиною по­рівняльної психології, а психологію людини її другою скла­довою.

Отже, порівняльна психологія — це наука про закономір­ності походження і розвитку психіки тварин і людини, про за­гальне і відмінне в їхній психічній діяльності. Таким чином, предмет порівняльної психології, виходячи за межі зоопсихоло-гічних досліджень, включає як обов'язковий компонент порів­няльне (стосовно тварин) вивчення психічної діяльності люди­ни. Тому порівняльно-психологічний аналіз будується на даних зоопсихології та психології людини і спрямований на виявлен­ня в онто- і філогенезі як подібних психічних компонентів, що свідчать про спільність походження психічних процесів тварин і людини та якісних відмінностей людської психіки. Саме в цьому й полягає основне завдання порівняльної психології.