1. Вроджена і набута поведінка

Яку ж поведінку слід вважати вродженою (інстинктивною), а яку — набутою як наслідок індивідуального досвіду та нау-чіння? На думку німецького зоолога Г. Циглера (1914), поведін-кова реакція вважається інстинктивною, якщо вона:

• успадковується, тобто належить до природжених властиво­стей виду або раси;

• не вимагає попереднього научіння;

• виконується практично однаково всіма особинами даного виду або раси;

• властива тілесній організації тварини, тобто пов'язана з нормальним функціонуванням її органів;

• пристосована до натуральних умов життя виду, включаю­чи сезонні зміни умов життя.

Набута поведінкова реакція характеризується тим, що вона:

• виникає в процесі індивідуального життя, тобто базується на досвіді;

• вимагає попереднього научіння;

• хоча й залежить від будови організму, але не обумовлена нею;

• виконується різними тваринами у різний спосіб на під­ставі попереднього досвіду, вражень тощо;

• пристосована до умов життя індивіда.

А. Д. Слонім (1967) запропонував таке визначення інстинк­ту: "Інстинкт — це сукупність рухових актів та складних форм поведінки, властивих тварині даного виду, котра вини­кає у відповідь на подразнення із зовнішнього чи внутріш­нього середовищ організму і відбувається на тлі високої збуд­ливості нервових центрів, пов'язаних із здійсненням актів". Ця підвищена збудливість є результатом певних змін в не­рвовій та ендокринній системах організму та змін у процесі обміну речовин.

Одна з найважливіших ознак інстинкту — його дивовижна стабільність у кожного виду тварин. Але це зовсім не озна­чає, що інстинктивні дії різних тварин абсолютно точно по­вторюють одна одну. У 1879-1907 рр. французький дослідник Ж.-А. Фабр спостерігав за інстинктивною діяльністю комах, певною мірою видозмінюючи умови виникнення поведінко-вих реакцій.

Фабр довів, що жуки-могильники здатні заривати трупи тва­рин, що лежать на землі, абсолютно стереотипно, викопуючи з-під них ґрунт. Проте, якщо підкласти під труп сітку, прив'я­зати труп над землею або покласти його на край цеглини чи каменя, то жуки дещо змінюють форму своєї діяльності: пере­кушують нитку або вигризають отвір у сітці і врешті-решт ски­дають труп униз, щоб потім підкопати під ним землю і зарити його. У цих жуків відкладення яєць поруч із закопаним трупом забезпечує живлення личинок.

Але за сучасними уявленнями інстинкти не можна вважати надто ригідною формою природженої поведінки. Ще спостере­ження В. О. Вагнера показали, що інстинктивна поведінка — це є певною мірою пластична діяльність, яка може змінювати­ся під впливом зовнішніх умов. Цю мінливість інстинктивної поведінки Вагнер показав на прикладі конструктивної діяль­ності ластівок. Виявилося, що лабільність (мінливість) інстин­ктивної поведінки обмежена чіткими видотиповими рамками і що стабільними в межах виду є не самі інстинктивні дії, а ам­плітуда їхньої мінливості. Наприклад, форма гнізда ластівок може варіюватися в певних межах, особливо в незвичайних умовах і при використанні незвичних матеріалів для будови. При цьому велике значення має також індивідуальний досвід, тобто научіння.

Питання мінливості інстинктивної поведінки та її зв'язку з процесами научіння досліджувалося й іншими радянськими вченими. Принципове значення відмінностей у мінливості ін­стинктивної та набутої поведінки глибоко проаналізував Се-верцов. У працях "Еволюція і психіка" (1922) і "Головні на­прямки еволюційного процесу" (1925) він показав, що у вищих тварин (ссавців) існують два типи пристосування до змін нав­колишнього середовища:

1. зміна організації (будови і функцій тварин), що відбува­ється дуже повільно і дозволяє пристосуватися лише до дуже незначних змін середовища;

2. зміна поведінки тварин без зміни їхньої організації на ос­нові високої пластичності не спадкових, а індивідуально набу­тих форм поведінки.

В останньому випадку можливе ефективне пристосування до швидких змін середовища саме завдяки зміні поведінки. При цьому найбільший успіх матимуть особини з більш розвинутими психічними здібностями, здатні виробити найгнучкіші, найплас-тичніші навички та інші вищі форми індивідуально-мінливої поведінки. Саме в цьому аспекті Северцов розглядає значення прогресивного розвитку головного мозку в еволюції хребетних.

Що ж до інстинктивної поведінки, то вона через свою не­значну мінливість (ригідність) не може виконувати таку функ­цію. Але подібно до змін будови тіла тварини зміни вродженої поведінки можуть служити пристосуванням до повільних, по­ступових змін навколишнього середовища, оскільки вони вима­гають багато часу для свого здійснення.

Підсумовуючи викладене і з огляду на сучасні знання про по­ведінку тварин, можна у такий спосіб охарактеризувати взає­мозв'язок і взаємозалежність між вродженими і набутими ком­понентами поведінки та біологічне значення їхньої специфічної мінливості.

Сталість, ригідність інстинктивних компонентів поведінки необхідні для забезпечення збереження і неухильного виконання найважливіших функцій незалежно від випадкових змін умов середовища, до яких може потрапити певний представник виду. У вроджених компонентах поведінки зберігається результат усього еволюційного шляху, пройденого видом. Це квінтесен­ція видового досвіду, найцінніше з того, що надбано в ході філогенезу для виживання особи і продовження роду. І ці пере­дані від покоління до покоління узагальнені і генетично фіксо­вані програми дій не повинні і не можуть легко змінюватися під впливом випадкових, несуттєвих і непостійних зовнішніх впли­вів. В екстремальних же умовах є шанси виживання завдяки резервній пластичності інстинктивної поведінки у вигляді мо­дифікації.

У решті випадків реалізація вродженої програми поведінки в конкретних умовах індивідуального розвитку тварини забез­печується процесами научіння, тобто індивідуального присто­сування вродженої, видотипової поведінки до часткових змін умов середовища.