4. Проблема походження трудової діяльності

Загальновідомо, що вирішальний чинник перетворення мав­пи на людину був відкритий Ф. Енгельсом: праця, яка створи­ла людину, створила і людську свідомість. Трудова діяльність, членороздільне мовлення, а на їх основі і суспільне життя виз­начали розвиток людської психіки і, таким чином, стали від­мітними критеріями психічної діяльності людини в порівнянні з твариною. Тому для з'ясування конкретних умов виникнен­ня свідомості необхідно відшукати у світі тварин можливі біо­логічні передумови цих форм людської діяльності і простежи­ти ймовірний шлях їхнього розвитку.

Від самого свого зародження праця була ручною, таким же за необхідністю було і споконвічне людське мислення. У сучас­них мавп, як уже відзначалося, воно так і залишилося "ручним мисленням". Рука — орган і продукт людської праці, оскільки вона розвилася з лапи мавпи. Як підкреслював Енгельс, людсь­ка рука досягла завдяки праці "того високого ступеня доскона­лості, на якому вона змогла, немов силою якихось чар, викли­кати до життя картини Рафаеля, статуї Торвальдсена, музику Паганіні".

Таким чином, рука (її розвиток і якісні перетворення) по­сідає центральне місце в антропогенезі як у фізичному, так і в психічному аспекті. При цьому основну роль відіграли її винят­кові хапальні (гаптичні) здатності. Отже, біологічні передумо­ви зародження трудової діяльності необхідно шукати, насам­перед, в особливостях хапальної функції передніх кінцівок ссавців.

Тут постають дуже цікаві запитання: чому саме мавпи ста­ли предками людини, чому початку розвитку розумних істот не змогла дати інша група ссавців, адже хапальна функція не є привілеєм тільки мавп? У пошуках відповіді на ці запитання Фабрі вивчав у порівняльному аспекті в мавпи та інших ссавців зв'язок між головною (локомоторною) і додатковими (маніпу-ляційними) функціями передніх кінцівок і встановив, що для процесу антропогенезу вирішальне значення мали антагоністичні зв'язки між головною і додатковою функціями передніх кін­цівок. Активна участь одночасно обох передніх кінцівок у ма­ніпулюванні з предметами пов'язана з частим їх звільненням від функцій опори і пересування, що перешкоджає спеціалі­зації до тривалого швидкого бігу.

Разом з тим при редукції маніпуляційних функцій страж­дають насамперед хапальні здібності кінцівок, оскільки части­на додаткових функцій передніх кінцівок переходить при цьо­му до ротового апарату. Найменше додаткові, в тому числі хапальні функції пригнічені у ведмедів, єнотів і деяких інших ссавців (переважно хижаків і гризунів), але і тут еволюція ру­хової активності визначалась антагонізмом між головною і до­датковою функціями їхніх передніх кінцівок (рис. 5).

Єдиним винятком серед ссавців, за Фабрі, є примати. Голов­на первинна форма їх пересування становить з лазіння шляхом хапання гілок, і ця форма локомоції складає, таким чином, ос­новну функцію їхніх кінцівок. Але такий спосіб пересування поєднується з посиленням рухливості пальців і збереженням протиставлення першого пальця іншим, що необхідно для ма­ніпулювання предметами. Тому в мавп, і до того ж лише в них, функції передніх кінцівок не перебувають в антагоністичних стосунках, а гармонійно сполучаються одна з одною.

Ц я обставина є однією з найістотніших відмінностей еволюції рухової активності приматів. На основі гармонійного сполучення маніпуляційних функцій з локомоцією та їх взаємного посилен­ня і відбувся дуже могутній розвиток тих виняткових рухо­вих можливостей, які підняли мавп над іншими ссавцями і заклали підвалини формування специфічних рухових здібнос­тей людської руки.

Як показали подальші дослідження Фабрі, завдяки відсут­ності антагонізму між функціями передньої кінцівки приматів у них, на відміну від інших ссавців, гаптична функція руки розвивалася водночас двояко: до збільшення повноти охоплення предметів та до збільшення гнучкості, варіабельності хапаль­них рухів. Адже тільки такий розвиток міг бути досить еволю­ційною основою для використання знарядь праці. У цьому по­лягає одна з причин (якщо не головна) початку еволюціонування саме мавпи і тільки її до людини.

Важливо також відзначити, що саме через особливого роз­витку гаптики в мавп "людська кисть, — як писав відомий антрополог М. Ф. Нестурх, — загалом зберегла основний тип побудови від копалин антропоїдів. Для здійснення трудових дій, найтонших маніпуляцій і майстерних рухів достатнім виявилося порівняно невелике морфологічне перетворення кисті".

Зазначені глибокі прогресивні перетворення в руховій, особ­ливо у гаптичній сфері, підтверджувані також даними еволю­ційної морфології і палеоприматології, спричиняють глибокі корелятивні зміни всієї поведінки. Насамперед це стосується сенсорних функцій, зокрема шкіряно-м'язової чутливості руки, яка у приматів має провідне значення. Винятково важливим моментом є взаємодія тактильно-кінестетичної чутливості із зо­ром, взаємозумовленість цих сенсорних систем. Ще І. М. Сече­нов підкреслював величезне значення цієї взаємодії як чинни­ка формування психічної діяльності людини, у якої "первісне навчання і виховання почуттів" здійснюється м'язовим почут­тям і дотикальною чутливістю руки при сполученні рухів рук із зором. Процес цей взаємопов'язаний: у міру того як зір "на­вчається" руховою чутливістю руки, самі рухи рук усе більше контролюються, коригуються і керуються зором. За даними Фабрі, щодо цього мавпи також є винятком серед ссавців: тільки в них існують такі взаємини, а це так само є однією з найважливіших передумов антропогенезу. Адже неможливо уявити собі зародження навіть найпростіших трудових опе­рацій без такої взаємодії, без зорового контролю за діями

рук.

Тут важливою є саме та обставина, що тактильно-кінеста-тично-оптична чутливість представляє в мавп єдину комплексну сенсорну систему (яка виникла також через відсутність антаго­нізму між функціями грудної кінцівки). Самі по собі компонен­ти цієї системи досить добре розвинуті й в інших хребетних. Так, тактильно-кінестатична чутливість добре розвинута, на­приклад, у єнота, що виразно виявляється хоча б у описаному вище відкриванні ним замикаючих механізмів. У природних умо­вах єноти на дотик перебирають у воді мул та водяні рослини в пошуку їжі, так само, як і на суші, і часто здійснюють обма­цуючі рухи. Однак мавпи набагато перевершують єнотів за різ­номаніттям рухів пальців. Саме пальцями проводять уже згада­ний практичний аналіз харчових об'єктів, коли їх чистять чи розчленовують тощо. Войтоніс бачив саме в цій особливості харчування мавп (вживання в їжу найрізноманітніших за свої­ми фізичними якостями рослинних об'єктів) одну з першопри­чин розвитку їх орієнтовно-дослідницької діяльності, їх "ціка­вості".

Що стосується зору, то він прекрасно розвинутий і в птахів. Але відоме висловлення Енгельса про те, що "орел бачить значно далі, ніж людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла", із точністю характеризує суть двох різних шляхів розвитку зору. І лише зір мавп, який розвивається і діє в сполу­ченні з чутливістю руки, особливо її надзвичайно рухливих пальців, став здатним до настільки повноцінного сприймання фізичних властивостей предметів, що це виявилося достатнім і разом з тим необхідним для виконання трудових операцій перши­ми людьми. Ось чому тільки зір мавпи міг еволюціонувати до людського зору.