4. Філогенетичні рівні пам'яті

Розгляд пам'яті як явище, яке розвивається разом з живою матерією, дозволяє виявити різні її рівні, порівняльні з етапами філогенезу. Кожному рівню відповідає свій субстрат [4]. Для видової пам'яті, або спадкової, матеріальним субстратом є гене­тичний апарат. Матеріальним субстратом індивідуальної пам'я­ті є нервові елементи, нервова система, або розвинутий в ево­люції та в онтогенезі мультифункціональний орган — головний мозок, з одного боку, і складні біохімічні реакції, які лежать в основі спадкової пам'яті, з іншого.

Ю. Г. Трошихіна виділяє 7 послідовних рівнів мнемічної функції, які складають 3 етапи.

На початкових етапах еволюції мнемічна функція виступає як генетична, вроджена форма. Спадкова інформація, як відо­мо, закодована за допомогою молекулярної організації ДНК. Перший рівень називається генетичним і відноситься до етапу видової пам'яті.

На певному етапі еволюції можна виділити наступний рі­вень —морфофізіологічний. Характерним для нього є те, що в цей період мнемічна функція поділяється на дві основні форми: генетичну і фенотипічну, або на видовий та індивідуальний дос­від. Цей поділ пам'яті пов'язаний з виникненням клітини як цілого організму, що створює можливість накопичення разом з генетичним досвідом індивідуального досвіду. Але незначний морфологічний субстрат ще не забезпечує накопичення багато­го індивідуального досвіду, він виражається в короткому збере­женні слідів, у звиканні.

Зворотною і необхідною стороною процесу запам'ятовування є процес забування. На цій стадії він виявляється як зникнен­ня, точніше, припинення біологічної реакції.

Новий рівень виникає з появою багатоклітинних організмів, розвиток яких пов'язаний з виникненням нервової системи.

Значення цієї обставини для прогресивної еволюції добре відо­мо. Цей рівень називається нейрональним. Поява нервової сис­теми забезпечує утворення умовних зв'язків, навичок.

Централізація нервової системи призводить до більш високої форми адаптації: у тварин з'являється здатність утворювати умовні рефлекси на базі вроджених рефлексів. Відбувається сут­тєве збільшення можливостей індивідуальної пам'яті, що прояв­ляється у складності поведінки, яка варіює від стереотипного короткого акту до ланцюгової послідовності дій, зумовленої як вродженими, так і придбаними властивостями. Діяльність тва­рин стає різноманітнішою, ускладнюється рецепторний апарат, відповідно змінюється форма відображення дійсності. Механізми забезпечення функції пам'яті стають досконалішими. Цей рівень розвитку пам'яті називається нейропсихічним. Забування на цьо­му рівні забезпечується зовнішнім гальмуванням і різними вида­ми внутрішнього гальмування.

Перелік способів запам'ятовування людини поповнюється новим рівнем, названим нейропсихічнимим рівнем вищого по­рядку. Тут найяскравіше виявляються процеси асоціації і дисо­ціації, які становлять важливий елемент мислення.

Отже, пам'яті властиві запам'ятовування, збереження і від­творення. Включаючи до визначення пам'яті таку її властивість, як передача досвіду, ми підкреслюємо важливу роль мнемічної функції в розвитку мислення і свідомості, у якому перше місце належить соціально-історичному досвіду.

У працях видатних психологів висловлюється думка про соціально-історичне походження багатьох психічних процесів. Про історичний розвиток людини говориться в працях Л. С. Ви-готського й А. Р. Лурія. Ще в 1930 р. у спільному виданні "Етюди з історії поведінки" автори писали: "Поведінка сучас­ної культурної людини є не тільки продуктом біологічної ево­люції, не тільки результатом розвитку в дитячому віці, але і продуктом розвитку історичного".

Передумовою появи механізму, який забезпечує передачу досвіду в людей, є зародки наслідування у тварин. Розвиток пам'яті перейшов на новий етап — етап соціальної пам'яті. Цей етап містить два рівні, один із яких стадно-біологічний. В основі його є механізм наслідування. Здатність до наслідуван­ня вроджена, але конкретний прояв наслідування має характер індивідуального пристосування. Наслідування відрізняється від досвіду, отриманого шляхом проб і помилок. Індивідуальний досвід, надбаний через наслідування, переломлюється через дос­від багатьох індивідів, у той час як досвід, сформований на ос­нові проб і помилок, є досягненням лише даного індивіда. Роз­виток адаптації йде від спадкового способу передачі досвіду до мовного спілкування і виражається в меншому використанні вродженого і в більшому використанні індивідуального способу передачі досвіду, аж до появи мови.

На відміну від мислення тварин людське мислення є соціаль­но опосередкованою формою відображення дійсності. Ця форма відображення містить минулий досвід, надбаний як самим інди­відом, так і всім людським родом. Утворюються традиції, розви­вається "колективна пам'ять". Колективний тип пам'яті стано­вить найвищий рівень її розвитку — суспільно-історичний.

Специфічність людського мислення виявляється ще й у тім, що воно є самостійним видом діяльності, особливою формою активності, тоді як у тварин мислення включене в поведінку (наприклад, як казав І. П. Павлов, "мавпи думають лапами").

У багаторівневому процесі кожний нижчий рівень не зникає й обслуговує вищий. Найвищий рівень завжди виступає як ре­гулятор нижчого. На першому найнижчому рівні такого роду регуляція цілком здійснюється біохімічними процесами, на дру­гому — біохімічні процеси підкоряються регуляції нервових структур, на третьому — і біохімічні процеси, і нервова регу­ляція спрямовуються психічним чинником, який, у свою чер­гу, в людини знаходиться під контролем соціальних чинників.

Поява нових рівнів, послідовне формування організації пам'яті виражаються не тільки в здатності збільшення обсягів сприйня­тої інформації, її збереження і відтворення, але й у тім, як організовується забування, підвищується лабільність нервових процесів.

Необхідно відзначити також важливу роль нормального співвідношення збудження і гальмування в проявах пам'яті. При порушеннях протікання основних нервових процесів вини­кають патологічні явища в пам'яті. За словами А. Р. Лурія, "... одним з важливих фізіологічних механізмів, які лежать в основі порушень пам'яті і виникають при патологічних станах мозку, може бути патологічно підвищена гальмівність слідів побічними, інтерферуючими впливами".

І нарешті, дефекти мнестичної діяльності часто настають че­рез порушення нормальної рухливості нервових процесів, внаслі­док чого збудження, яке виникло, стає настільки інертним, що старі стереотипи заміщають нові зв'язки. У таких випадках процес утворення слідів первинно зберігається, але основною перешкодою для відтворення серії слідів є патологічна інерт­ність утворених стереотипів.

Отже, психічна адаптація зростає з підвищенням лабіль­ності нервових процесів, але вона ж і страждає при порушен­нях їхньої нормальної взаємодії. Виявляючи механізми ла­більності в роботі головного мозку, вивчаючи порівняльну особливість різних видів внутрішнього гальмування, що прихо­дять на зміну збудженню, можна судити про психічну адапта­цію, тому що лабільність нервових процесів є її фізіологічною основою.