104 Тема 6. Психологічні особливості юнацтва

ня особистісних атрибутів корелює з низькою самооцінкою і відсутність засобів, за допомогою яких особистість змогла б зблизити минуле й акту­альне "Я" з ідеальним і майбутнім.

6. Актуальне ^"зовсім випадає з процесу розвитку. Воно відірване від минулого "Я", не має зв'язку з майбутнім, водночас не відповідає підвальному "Я".

У ранньому юнацькому віці найчастіше зустрічається другий варіант. Критичність щодо дитинства, яке вже минуло, у цьому випадку супрово­джується порівняно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Друге місце займає перший варіант, а третє, від­повідно — третій. Усі інші варіанти у цьому віці є винятком і, ймовірно, репрезентують вікові психологічні аномалії.

Уявлення про себе співвідноситься передусім із певним збірним поняттям "Ми" (образ типового представника свого віку і статі), але ніколи з ним повністю не співпадає. Образ власного "Я", як правило, диференційованіший, і включає в себе інші нормативні якості у порівнянні з образом "Ми".

Наприклад, юнаки вважають себе не такими сміливими, комунікабельними та життєрадісними, як однолітки, зате добрішими і здатними краще зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Аналогічну тенден­цію виявлено, скажімо, і в молодих французів (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості — фор­мування особисггісноі ідентичності, відчуття індивідуальної тотожності та ціліс­ності. Найглибше і найдетальніше ця проблема розглядається у працях Е. Еріксона. Юність, за Еріксоном, — це передусім криза ідентичності, яка полягає у по­слідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успішно впоравшись із вирішенням відповідних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Черозв'язаність цих завдань зумовлює формування у молодих людей неадек-паті іої ідентичності. її розвиток може йти по таких основних напрямках: відмова від і. сихологічної інтимності, уникання тісних міжособистісних стосунків, неспро­можність будуваї и життєві плани, боязнь ставати дорослим, страх перед перемі­нами; ослаблення продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні і -есурси і зосередитися на основній діяльності; формування "негатив­ної іденти ості", відмова від самовизначення та вибір негативних зразків для наслідуван.

В інших ослідженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку ідентич­ності, детермінованих рівнем професійного, релігійного та політичного самови­значення молодих людей: "невизначена, розмита ідентичність" (індивід ще не має певних чітких переконань, не обрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності); "передчасна ідентифікація" (індивід уже включився в пев­ну систему стосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випро-

ньої юності

105

і особистості в _г ,, ....... ^.,^.ті 105

бувань, а на основі чужих думок, під впливом еталону або авторитету); "мора­торій" (індивід перебуває у процесі нормативної кризи самовизначення, виби­раючи з численних варіантів той єдиний, який можна вважати власним); "зріла ідентичність" (криза самовизначення завершена, індивід від пошуку себе пе­рейшов до практичної самореалізації).

Цікаво порівняти досягнутий молодими людьми рівень ідентичності з прита­манними їм комплексами індивідуально-особистісних рис (слід зазначити, що індивідуальні відмінності тут не менш важливі, ніж вікові). Наприклад, стадія "мо­раторію" пов'язується, як правило, із високим, а стадія "передчасності" — із низьким рівнем особистісної тривожності. Вищі рівні ідентичності корелюють з високою самоповагою, а також зі складнішими і диференційованішими інтере­сами, краще розвинутою рефлексією. "Мораторій" і "зрілість" характеризують­ся домінуванням інтернального, а "невизначеність" і "передчасність"—екстер-нального локусу контролю. "Передчасність" пов'язана із найвищими показни­ками за шкалою авторитарності й найнижчими—за шкалою самостійності. Най­більше розвинута моральна свідомість у людей, які досягай стадії "мораторію" та "зрілості" (Дж. Марша).

Істотні відмінності спостерігаються й у стилі спілкування та міжособистісних стосунках. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків при­таманні передусім стадіям "мораторію" та "зрілості"", тоді як для етапів "неви­значеності" та "передчасності більшою мірою характерні стереотипні контак­ти. Серед молодих людей з "невизначеною" ідентичністю найбільше "ізольова­них" (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування відчуття дорослості, причому не загалом, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як осо­би певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленням до представників протилежної статі та відповідними формами пове­дінки (І.В. Дубровіна).

Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат істотно залежать від стереотип­них уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає са­мовизначення не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (со­ціальну значимість), її вимоги до особистості, принципи й норми взаємин, харак­терні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов'язане зі спрямованістю в майбутнє, тобто сьогодення постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове

106

усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі харак­терні тенденції. Наприклад, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, власні можливості, і тому не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно здійсню­вати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників зберігає оптиміс­тичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує Наміри з влас­ними можливостями). У інших самооцінка завищена, охоплює всі сторони жит­тя, змішуючи реальність із бажаним, а третім (переважно дівчатам) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання невід­повідності своїх прагнень наявним можливостям (ПО. Кулагіна).

Загалом юність — це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. У юнаків та дівчат вища, порівняно з підлітками, самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведін­кою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим і усвідомленішим.

В яких соціально-психологічних умовах відбувається формування особистості

старшокласника?

Яка діяльність є провідною для старшокласників? . ■■ ■

Назвіть основні новоутворення ранньої юності.

В чому полягає специфіка пізнавальних процесів у юнаків та дівчат?

Як протікає становлення емоційно-вольової сфери в період ранньої юності?

В чому виявляються особливості самосвідомості у старшому шкільному віці?

Дайте характеристику особливостей стосунків юнаків і дівчат з однолітками

та дорослими.

Абрамова Г.С. Возрастная психология.— М., 1997. — Гл. 17.

Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К., 1976. — Розділ VII.

Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. —

М., 1979. —Гл. VI.

Зриксон 3. Идентичность: юность и кризис. — М., 1996.

Кон И.С. Психология ранней юности. — М., 1989.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до

17 лет). — М., 1997. — Р. II, гл. 7.

МнацаканянЛ.И.Л№Шосіьиоценснньіесгах»бнс)стистаршеклассниюв.—М, 1991.

Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щер-

бакова. — М., 1987. — Тема 7.

Фридман Л .М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя.—М, 1991.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвипи ШЛ. Психологические основи педагогики сотрудничества.—К., 1991.

2. Баузр М. Психологическое развитие младенца. — М, 1979.

3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

4. БехЩ. Особистісно зорієнтоване виховання. — К., 1998.

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. (Психологическое иселедование). — М., 1968.

5. Братусь Б.С. Аномалии личности. — М., 1988.

2. Бреслав Г.М. Змоциональньіе особенности формирования личности в детстве: нор­ ма и отклонения. — М., 1990.

6. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. — М., 1988.

7. Валлон А. Психическое развитие ребенка.—М., 1967.

3. ВшотскийЛ.С. Историяразвития вьісших психических функций//Собраниесочи­ нений в 6-й т. — Т. 3. — М., 1983.

4. Вшотский Л.С. Кризис первого года жизни // Собрание сочинений в 6-й т. — Т. 4. — М., 1984.

5. Вшотский Л.С. Младенческий возраст // Собрание сочинений в 6-й т. — Т. 4. — М., 1984.

8. Я«г»лісмшЛС.Мишлениеиречь//Собраниесочгаещшв6-ит.—Т.2.—М., 1982.

14. ЗльконинД.Б. Избранньїе психологические труди. — М., 1989. /5. ЗльконинД.Б. Психология игрн. — М., 1978.

16. ЗриксонЗ.П Детство и общество. — СПб., 1996.

17. Захаров А.И. Неврози у детей и подростков. — М., 1988.

18. Лисина М.И. .Проблеми онтогенеза общения. — М., 1986.

19. Кле М. Психология подростка (психосексуальное развитие). — М., 1991.

20. Кон И.С. Дружба: зтикс—психологический очерк. — М., 1987.

21. Леонтьев А.Н. К теории развития психики ребенка // Избранньїе психологические произведения в 2-х т. — Т. 1. — М., 1983.

22. Ле Шан 3. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. — М, 1990.

23. ЛичквА.Е. Психопатки и акцентуации характера у подростков. — М, 1983.

24. Максименко СД. Основи генетичної психології.—К., 1998.

25. Мид М. Культура и мир детства. — М., 1988.

26. МудрикА.В. Современньш старшекласеник: проблеми самоопределения. —М., 1987.

27. ОбуховаЛ.Ф. Детская психология: теории, факти, проблеми. — М., 1995.

28. Робочая книга шкального психолога І Под ред. И.В. Дубровиной. — М., 1991.

29. Фельдштейн Д.Н. Психология развития личности в онтогенезе. — М., 1989.

30. Франкл В. Человек в поисках смьісла. — М., 1990.

31. ФрейдЗ. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.

32. Фромм 3. Искусство любить: иселедование природи любви. — М., 1990.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИЧОК

Адекватність психічних реакцій — відповідність психічних реакцій подразникові. Акселерація — прискорений фізичний розвиток та статеве дозрівання дітей і підлітків

порівняно з попередніми поколіннями.

Афект—максимально можливий за інтенсивністю емоційний короткочасний стан люди­ни (лють, жах, відчай, екстаз тощо), під час перебігу якого знижується ступінь само­владання; дії та вчинки продиктовані логікою емоцій, а не логікою розуму. Перебіг А. супроводжується виразною мімікою та жестикуляцією, змінами функцій внут­рішніх органів, послабленням роботи кори головного мозку та підвищенням ролі підкірки.

Безумовний рефлекс — вроджена інстинктивна реакція на подразник. Відчуття — психічний процес, що полягає у відображенні властивостей предметів та явищ дійсності, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

Воля—психічний процес, що полягає у здатності активно домагатися свідомо поставле­ної мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Діяльність — специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена по­требами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу та самої людини. Екстеріоризація —>• процес переходу внутрішніх, психічних дій у зовнішні, предметні. Емоції— психічні процеси і стани, пов'язані з інстинктами, потребами й мотивами, які відображають у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху, гні­ву тощо) значимість конкретних ситуацій та явищ для здійснення життєдіяльності індивіда.

Емпатія—здатність особистості розуміти почуття й емоції інших людей і співпережи­вати їм.

Індивід—людина як представник певного виду живих істот; будь-яка конкретна люди­на, незалежно від її особистих якостей та соціального статусу. Індивідуальність — неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання

її фізичних та психічних особливостей.

Інтеріоризація — перетворення зовнішніх, предметних дій у внутрішні, мислені; іде­альний план формування відповідних психічних структур і уявлень, навичок тощо. Мислення—процес опосередкованого й узагальненого пізнання людиною предметів та

явищ оточуючої дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Мовлення внутрішнє—мовлення, яке виконує психологічно внутрішні функції (мислен­ня, планування діяльності, розуміння мови інших, підготовка мовного спілкування та ін.); це мовлення "про себе", із характерною прихованою артикуляцією мовних звуків, стислістю, уривчастістю, великим смисловим навантаженням окремих слів тощо.

109

Психологічний словничок

Мотив—спонукальна причина діяльності людини. У ролі М. можуть виступати потре­би, інтереси, емоції, установки, ідеали тощо. Від М. слід відрізняти мотивування, тобто висловлювання людини, що пояснюють спонукальні причини її дій та вчинків шляхом зазначення тих чи інших об'єктивних та суб'єктивних обставин.

Навчання—цілеспрямований процес взаємодії вчителя й учнів, в ході якого здійснюється передача суспільно-історичного досвіду.

Онтогенез — індивідуальний розвиток організму від зародження до кінця життя.

Особистість — 1) людський індивід як суб'єкт соціальних стосунків та свідомої діяль­ності; 2) системна соціальна якість індивіда, яка формується у спільній діяльності та спілкуванні і визначається його участю у суспільних відносинах.

Пам 'ять — закріплення, збереження й відтворення того, що мало місце у минулому досвіді людини.

Перцепція—відображення об'єктів і явищ дійсності у свідомості людини за допомогою

органів чуттів. Поняття—мислене відображення загальних та істотних властивостей предметів і явищ

дійсності; одна з основних форм абстрактного мислення.

Почуття — відображення у свідомості людини її ставлень до дійсності, що виникають при задоволенні чи незадоволенні вищих потреб.

Провідна діяльність — вид діяльності, під час якої формуються якісні зміни особис­тості на даному етапі.

Психіка — здатність високоорганізованої матерії (мозку) відображати об'єктивну дійс­ність і на основі сформованого при цьому психічного образу відповідно регулювати діяльність суб'єкта та його поведінку.

Психічні властивості — сталі психічні якості індивіда, що сформувались у процесі тривалої відображальної діяльності, виховання й самовиховання.

Психічні процеси — різні форми єдиного, цілісного відображення суб'єктом об'єктив­ної дійсності. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприймання, лам'ять, мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля.

Психічні стани—сталі, тривалі психічні переживання; результат психічної діяльності за певний період часу; проміжна ланка між короткочасним психічним процесом і властивістю особистості.

Психічні функції— психічні процеси, які розглядаються з позиції отриманих результатів.

Рефлексія — самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуття­ ми й думками. - . .:*•*.*'*

Розуміння—мислений процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей, зв'язків предметів, явищ, подій.

110 Психологічний словничок

Самосвідомість — виділення себе (власного "Я") з об'єктивного світу ("не Я"); усвідом­лення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, власних моральних і фізичних рис, мотивів дій, їх цілей, інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. С. відзначається різноманітністю форм вияву. Одні з них (самоаналіз, самооцінка, самовідчуття тощо) пов'язані з пізнавальною стороною психічної діяльності людини, інші (самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності тощо)—з емоційною, а треті (самоконтроль, самодисципліна, самовладання та ін.)—із вольовою стороною психіч­ної діяльності.

Свідомість — вища форма психічного відображення об'єктивної дійсності й саморегу­ляції, притаманна лише людині як суспільно-історичній істоті. С. характеризується: активністю; інтенційністю (спрямованістю на предмет); здатністю до рефлексії, само­спостереження; мотиваційно-ціннісним характером.

Сенситивність — підвищена чутливість людини в певні періоди розвитку до тих чи інших чинників.

Соціалізація особистості — процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм, цінностей, яка дозволяє йому успішно включитись в життя певного суспільства.

Сприймання — форма психічного відображення людиною об'єктивної дійсності у виг­ляді цілісного образу, зумовлена розумінням його цілісності.

Темперамент — характеристика індивіда через динамічні особливості його психіки: інтенсивність, швидкість, темп, ритм психічних процесів і станів.

Увага — форма психічної діяльності, що виявляється у спрямованості й зосередженості людини на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших.

Умовний рефлекс — рефлекс, що формується через зближення у часі нейтрального подразника з наступною дією подразника, котрий спричиняє безумовний рефлекс.

Установка—готовність до певної активності, зумовлена наявністю потреби та об'єктив­ної ситуації її задоволення. Як нетривалий процес і стан У. є вираженням уваги, а як якість особистості (фіксована У.) — вираженням її спрямованості.

Учіння — діяльність людини, спрямована на засвоєння знань, умінь, навичок, соціаль­ного досвіду.

Уява — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок на базі її попереднього досвіду.

Уявлення — чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається й відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на орга­ни чуття.

Філогенез — історія розвитку різних роді» і видів організмів.

Дйнмшмр—юомплеж сталих психічних шпктивостейлищюш, що витешеш» «Н пвие-дінго,лішш«сгіт%сті«п«янідосуспцшгги>,прііііі, ичпнву, дтвшіссй».