logo
Заброцький М

Тема 1. Предмет та методи вікової психології

Перша—сенсомоторна (від народження до 1,5-2 років). Процес урівнова­жування здійснюється насамперед на основі даних органів чуттів та рухів. Малю­ки користуються невеликою кількістю схем, більшість яких—дії.

Друга—доопераційна (від 2 до 7 років). Дітиу змозі користуватися символа­ми, приміром, мовою. Пізнання здійснюється в основному через власні дії. Ми­слення надміру конкретне, різниця між об'єктом та його символічним відобра­женням ще не усвідомлюється.

Третя—стадія конкретних операцій (від7 до 12 років). Діти здатні логічно мислити, вони уже спроможні класифікувати предмети з урахуванням ієрархії

класів тощо.

Четверта—стадія формальних операцій (з 12 років). Підлітки у змозі оперу­вати абстрактними поняттями, досліджувати усі логічні варіанти розв'язання за­дачі, реалістично думати про майбутнє, формувати ідеали, розуміти зміст мета­фор тощо.

На думку Піаже, важливо не прискорювати зміну стадій, а створювати на кожній стадії належні умови для розвитку усіх сторін інтелекту.

Окремо слід зупинитись на епігенетичній концепції розвитку особистості Е. Еріксона. У розвитку людини Еріксон виділяє соматичну сторону (предмет вивчення біології), розвиток свідомого "Я" (область інтересів психолога) і соці­альний розвиток, який вивчається суспільними науками.

Основний закон розвитку — "епігенетичний принцип", — згідно з яким на кожному новому етапі виникають явища і властивості, котрих не було раніше. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі "нормативної кризи", що відображає природні труднощі й суперечності росту. Такий перехід можливий лише за умови "зняття" основної суперечності попередньої фази, у протилежно­му випадку ця суперечність неминуче проявиться згодом.

Увесь життєвий цикл людини містить, за Еріксоном, вісім фаз, кожна з яких має свої специфічні завдання і може завершуватися сприятливо (або ж навпаки) для подальшого розвитку.

Розвиток людини залежить від спільної дії вроджених і середовищних факто­рів. Дорослі й діти при цьому взаємозалежні у задоволенні своїх різноспрямова-них потреб: якщо, наприклад, дитина потребує емоційного тепла й комфорту, то батьки відчувають потребу піклуватися про дітей, що і визначає очікуваний

результат виховання.

Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючо­го покоління, то, за умови збереження універсального характеру загальної послі­довності і найважливіших завдань основних фаз розвитку, типові способи їх вирі­шення специфічні для різних суспільств.

13

1.3. Теоретичні концепції вікової психологи

Перша фаза—немовля. її основне завдання — вироблення ще неусвідомле-ного почуття "базовоїдовіри" до зовнішнього світу. Основний метод—турбота і любов батьків. Якщо "базову довіру" на цьому етапі сформувати не вдається, у немовляти розвивається почуття "базовоїнедовіри" до світу, тривожність, яка згодом може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ та ін.

Під часдругої фази (раннє дитинство) у дитини формується відчуття власної автономності та особистісної цінності або ж їх протилежність—сором'язливість і сумніви у собі. Поступово дитина вчиться керувати відправленням своїх тілес­них потреб, ЇЇ самостійність зростає і створює передумови для розвитку здат­ності робити вибір. Опанування цього уміння закладає основи таких особистіс­них якостей як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

У третій фазі (вік гри -— приблизно від 5 до 7 років) формуються ініціатив­ність, бажання щось зробити. Блокування розвитку цих бажань призводить до виникнення почуття провини. Вирішальну роль при цьому відіграють групові ігри, спілкування з однолітками, що розвиває уяву дитини, дозволяє їй "приміря­ти" на себе різні соціальні ролі тощо. На цьому етапі закладається почуття спра­ведливості, яке усвідомлюється як виконання певних правил.

Під час четвертої фази (шкільний вік) розвивається підприємливість, спро­можність досягати поставлених перед собою цілей. Найважливішими цінностя­ми стають ефективність і компетентність. За негативного варіанту розвитку фор­мується відчуття меншовартості, що спершу виникає як усвідомлення власної некомпетентності у вирішенні якихось конкретних завдань, передусім пов'язаних з навчанням, а вже потім поширюється на оцінку особистості в цілому. У цьому віці закладається ставлення до праці.

П'ята фаза (юність) знаменує появу відчуття власної неповторності, індиві­дуальності, відмінності від інших. За негативного варіанту формується розплив­чате, дифузне, нестійке "Я", рольова і особистіснаневизначеність. Типовою особ­ливістю є стрімке розширення діапазону особистісних ролей. Однак усі ці ролі юнаки ще не опановують цілком, а ніби пробують, приміряють на себе і свої можливості.

Під час шостої фази (молодість) виникає потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, включаючи і сексуальну близькість. У негативному варіанті розвивається відчуття ізоляції та самотності.

Найважливіші здобутки сьомої фази (дорослість)—творча діяльність і зумов­лене нею відчуття продуктивності. Вони проявляються як у праці, так і в турботі про інших людей, зокрема, дітей, у розвитку потреби передавати свій досвід та ін. У негативному варіанті розвивається відчуття стагнації (застою).

14

Тема 1. Предмет та методи вікової психології

Восьмафаза (літній вік або старість) характеризується відчуттям повноти життя, виконаного обов 'язку, завершеності шляху. Зріла мудрість дозволяє диви­тися на справу своїх і чужих рук із певної висоти. У негативному варіанті розви­вається розчарування, безнадія і розпач.

На завершення огляду теоретичних підходів зарубіжної психології до осмислення проблематики вікового розвитку людини наведемо висновки, зроблені/1. Шерродом, О. Брімом і Р. Лернером шляхом узагальнення даних різноманітних досліджень у цій галузі: