14.2. Утрата близької людини як життєва криза

Коли йде з життя найдорожча людини, це завжди страшна криза, що її рано чи пізно зазнає кожний. Утрата переживається як абсурдна, нестерпна, приголомшлива подія, до якої неможливо приготуватися.

З психологічного погляду дуже важливим є дотримання ритуальних правил, бо це допомагає не поринути остаточно у відчай, знайти у собі сили для поступового подолання тяжких страждань. Беручи участь у церемоніях легше здійснити власну роботу горя. Ритуал ніби розподіляє страждання між усіма учасниками, де індивідуалізує його.

У стані горя з’являється почуття нереальності того, що відбувається, збільшується емоційна дистанція між людиною та оточенням. Усе навколо стає безглуздим, хаотичним, незрозумілим. Усе сприймається як дошкульне, нестерпне, болісне. Коловерть змученого життя, розірваних переживань, утрачених перспектив потребує для затамування заспокійливого ритму, який одвічно закладено в народні ритуали й обряди.

Дослідники виокремлюють чотири стадії горя:

1. Шок – триває від кількох годин до тижня. Людина зовні не виявляє страждань, не плаче, не скаржиться. Вона не дуже розуміє, не сприймає того що трапилось.

2. Страждань – може тривати декілька місяців. У цей період людина переживає найгостріший біль, коли все навкруги втрачає сенс, а в думках концентрується постать небіжчика, його особистість, взаємини з ним. Дуже характерним для цієї стадії є відчуття провини перед померлим.

3. Стадія реорганізації – триває близько року і є початком виходу з кризи. Людина починає потроху повертатися до звичайного життя і тільки в роковини, на день народження чи на Новий рік знов гостро переживає втрату.

4. Стадія завершення страждань – знову пробуджується жага до життя, виникають нові плани на майбутнє, зростає активність у відбудові життєвого світу.

Тривалість реакцій горя залежить від того, наскільки успішно людини здійснює важку роботу горя, поступово звільняючись від залежності, яку відчуває щодо померлого. Головна складність полягає у тому, що люди намагаються втримувати у собі сильні переживання, ухиляються від відкритого виявлення своїх емоцій, що продовжує кризовий стан.