7.3. Проблема шестирічних дітей

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем розвитку дошкільниками, багато хто з них приходить до школи та включається у навчальну діяльність.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: по-перше, домінує мимовільна пам`ять (такі діти запам`ятовують не те, що потрібно, а те, що цікаво); по-друге, специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; по-третє, переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Пізнавальні мотиви у цьому віці ситуативні і нестійкі: під час навчальних занять вони з`являються і підтримуються лише завдяки зусиллям педагога. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості. Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з дорослими і однолітками. Мета досягнення набагато успішніша за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками.

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку незалежно від того, де він здійснюється – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття з шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, ”дошкільного” режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно неприпустимі.

Вступ до школи – важлива подія у житті дитини. Діти по-різному сприймають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід на положення школярів забов`язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться їм чи не хочеться це робити. Учні по-різному реагують на зауваження вчителя. Це залежить від індивідуальної готовності дитини до шкільного навчання. Одні поводяться адекватно шкільним вимогам, інші вимоги гальмують та викликають надмірну стриманість, інші не приймають вимог і діють всупереч. Діти, які б не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах. Не можуть знайти підстави для контакту з вчителем та однолітками.

Отже, дуже важливим стає індивідуальний підхід до дітей у керуванні процесом входження їх у шкільне життя з його новим змістом, формами та вимогами. Важливу роль в становленні саморегуляції поведінки дитини відіграє оцінювання поведінки та знань вчителем. Справа в тому, що діти сприймають оцінку вчителя як оцінку своєї особистості у цілому (взагалі я хороший чи поганий). Отже, вміле оцінювання, яке носить конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі та поведінці, може сприяти зміцненню інтересу до навчання. У інших випадках дитина стає надмірно тривожною, уникає труднощів, невпевнена в своїх силах, негативні оцінки спричиняють стан дискомфорту, апатії.

Грузинськими психологами та педагогами був проведений експеримент, що відміняв традиційне оцінювання дітей молодшого шкільного віку. В учнів формувалася міцніша мотивація вчитися не заради високого балу, а заради знань, швидко вироблявся самоконтроль, підвищувалася активність, зменшувалася частота тривожних емоційних станів, що позитивно відбилося на учбовій діяльності в цілому.