4.1. Спадковість і середовище

Майже будь-яка поведінка вимагає як вроджених здібностей, так і відповідних умов навколишнього середовища. Головне питання, яке довгий час хвилює письменників, художників, психологів, всіх, хто займається проблемами розвитку, – що більше впливає на розвиток людини: спадковість чи середовище та як взаємодіють між собою гени та культура при формуванні індивіда.

Генетичний код, або генетичний план, що існує в момент народження, – це відправна точка розвитку. За цим планом дитина наслідує від батьків та пращурів не тільки відповідні фізичні та поведінкові характеристики, але генетичні та хромосомні аномалії. Наше середовище, або культура, – це друга відправна точка розвитку. Соціалізація, або те, чому дитина навчається завдяки впливу культури (особливо через родину), як це впливає на неї, – залежить від багатьох факторів, засобів та термінів їх впливу, а також людей, які беруть участь у цьому процесі. Існує думка, що вражаюча комбінація соціалізації та наслідування займає перше місце при визначенні статевих ролей.

Чиселенні дослідження всиновлених дітей та близнюків свідчать, що гени в певній мірі впливають на такі соціальні якості людини, як соціабельність, емоційність та рівень активності. Успадковані риси, в свою чергу, впливають на те оточення, до якого прагне дитина, чому приділяє увагу, і на те, як багато вона дізнається і засвоює.

Інші дослідження підтверджують взаємозв’язок середовища та спадковості: залежно від власної генетичної схильності діти підкоряють під себе навколишнє середовище. Вони взаємодіють з оточуючим середовищем трьома способами:

1. При пасивній взаємодії батьки передають, а діти переймають від них і гени, і умови середовища (сприятливі та несприятливі), які дозволять їм розвити відповідні здібності. Наприклад, у родині музикантів для музично обдарованої дитини створюються всі необхідні умови для того, щоб вона розвинула свої таланти.

2. При стимульованій взаємодії дитина своєю генетично обумовленою поведінкою викликає зворотню реакцію з боку батьків і оточуючих. Активна, комунікабельна дитина-екстраверт буде привертати до себе увагу батьків і вчителів. Спокійному, сором`язливому буде приділено значно менше уваги.

3. При встановленні активних відношень дитина прагне стати частиною конкретного середовища (шукати та знаходити друзів, нові можливості) відповідно до її темпераменту, здібностей і схильностей.

Наша зовнішність: зріст, колір шкіри та волосся, риси обличчя – генетично обумовлені, але те, як ці фізичні особливості оцінюються в суспільстві, може надзвичайно вплинути на розвиток особистості.

Поведінка людини, безумовно, не запрограмована і не передбачена, як поведінка тварин. На відміну від тварин, люди здатні змінювати спосіб дій, але вчені вважають, що існує велика кількість генетичних компонентів поведінки.

Наука, яка вивчає вплив генів на поведінку людини, називається генетикою поведінки. Ці генетичні впливи охоплюють типову послідовність фаз росту організму разом з перцептивними, моторними навиками та формами емоційної поведінки, мовними здібностями, які закономірно з`являються в процесі цього росту. Вплив спадковості не обмежується періодом пренатального розвитку. Він відбувається протягом усього життя людини. Наприклад, статеве дозрівання відбувається в підлітків у той момент, коли їх організм стає спроможним до розмноження. Поряд із фізичними аспектами цих змін, які генетично запрограмовані, існують і поведінкові тенденції, які є складовою частиною процесу статевого дозрівання. Хоча ці тенденції і можуть змінюватися під впливом оточуючого середовища, їх загальний характер залишається постійним.

Ще одним напрямком у генетиці поведінки є дослідження індивідуальних особливостей людини. Вчені намагаються об`єктивно проаналізувати, чи є генетично обумовленими особистісні риси, інтереси, стиль навчання тощо. Наприклад, Каган та Шнідман (1991р.) прийшли до висновку, що перша реакція дитини на незнайому подію – привертання уваги або уникнення – генетично обумовлено та мало змінюється з часом.

Дослідники намагаються виявити генетичну схильність до психічних захворювань, алкоголізму, агресивної поведінки і також до скоєння злочинів. Однак, не дивлячись на наявність подібних зв`язків в багатьох сферах людської поведінки, практично неможливо відокремити ефектів впливу середовища від ефекту спадковості.

Отже, поведінка дитини не обмежується тільки спадковістю. Неможливо недооцінити впливу на неї культури й соціалізації. Якщо у генах закладена програма розвитку людини, то від навколишнього середовища залежить, як буде реалізований генетичний потенціал, і якщо буде, то як.