12.1. Соціальна ситуація розвитку

Віковий період ранньої юності (15-17років) – вважають третім світом, який існує між дитинством та дорослістю. Це період завершення фізичного дозрівання організму та завершальний етап початкової соціалізації. Саме зараз закріплюються та удосконалюються психічні новоутворення, які сформувалися в підлітковому віці. Старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позицій майбутнього, шукає сенс життя. Тому, основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно підготовленими до дорослого життя. Нова соціальна позиція змінює для старшокласника значущість учіння. Складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуючими стають мотиви пов’язані із особистісним та професійним самовизначенням. Відбувається формування тих властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині повною мірою реалізувати себе у праці, громадському житті, майбутній сім`ї. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, вміння теоретично мислити і орієнтуватись в життєвих ситуаціях; розвиток рефлексії, яка забезпечує критичне ставлення до себе та готовності до трудової діяльності. (Давидов В.В.)

Якщо ці якості сформовані. То молода людина має необхідну психологічну готовність до самовизначення – центрального новоутворення юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, усвідомити свої можливості, своє місце і призначення у житті. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у світі дорослих.

Поняття “самовизначення” подібне до поняття “ідентичність”, розробленого американським вченим Е.Еріксоном. Юність, за Е.Еріксоном, – це, передусім, криза ідентичності, яка полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів. Впоравшись із вирішенням відповідних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, майбутнього і сучасного.

Ідентичність – психосоціальна тотожність, яка дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її системи цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки. Ідентичність – умова психічного здоров`я, людина, яка не знайшла себе, почувається “втраченою”.

Канадський психолог Ж.Марсіа встановив чотири типи, варіанти формування ідентичності:

1. Невизначена, несформована, розмита ідентичність – індивід ще не має певних чітких переконань, не обрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності. Він не має почуття сформованості у житті. Уникають подібних питань, мають потребу в зміні насолоджень та вражень.

2. Передчасна ідентичність, “приречений варіант розвитку” – індивід вже включився в певну систему стосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випробувань, а на основі чужих думок, під впливом еталону або авторитету. Такі юнаки обрали професію, релігію або ідеологію, але цей вибір був швидше зроблений батьками або вчителями, ніж самостійно. У таких юнаків перехід до дорослості проходить безконфліктно, рівно.

3. Проба ролей або “мораторій” – індивід перебуває в процесі нормативної кризи самовизначення. Вибирає з чисельних варіантів той єдиний, який можна вважати власним. Такі юнаки знаходяться в епіцентрі кризи ідентичності або періоду прийняття рішень, зайняті пошуком “себе”.

4. Реалізована або “зріла ідентичність” – криза ідентичності завершена, індивід від пошуку себе перейшов до практичної самореалізації. Юнаки самостійно обирають професію, місце роботи і намагаються планувати своє життя, дотримуються моральних принципів.

Хоча ознаки патології та здоров`я можна знайти в усіх чотирьох стадіях ідентичності, досягнення ідентичності зазвичай враховується найбільш бажаним психологічним станом.