1.4. Методи вікової психології

Методи вікової психології виступають способами отримання фактів для характеристики психічного розвитку дітей.

Вікова психологія активно застосовує методи загальної, диференціальної і соціальної психології, адаптуючи їх до власних задач. Наприклад, методи загальної психології застосовуються для вивчення пізнавальних процесів, уваги та особистісних особливостей дітей. Запозиченим із диференціальної є метод близнюків, який використовують при вирішенні питань обумовленості органічного та cоціального розвитку. Близнюкові дослідження демонструють деяку генетичну обумовленість багатьох особливостей людини, насамперед це, емоційність, соціабельність та рівень активності.

Найбільш поширеними методами отримання психологічних фактів у віковій психології є спостереження і експеримент, які в подальшому виступають об’єктом наукового аналізу .

Спостереження – це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об’єктом спостереження, як правило, стають окремі сторони психічної діяльності людини, приміром, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини у групах, ігри тощо. Особливо доцільним цей метод є при вивченні ранніх періодів розвитку. Цікаво, що тривалість та частота спостереження залежать від віку дитини. Так, спостереження за немовлям проводять щодня; від трьох місяців до року – щомісяця, у дошкільному віці – один раз на півріччя; а в молодшому шкільному віці – один раз на рік. Отож, чим молодша дитина, тим менше інтервал у проведенні спостереження. Це обумовлено інтенсивністю розвитку та появою психічних новоутворень.

Предметом спостереження вікової психології є: психічні новоутворення, способи дій, зміни у поведінці.

Успіх застосування методу спостереження залежить від ряду вимог: цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об’єктивність, рівень підготовленості дослідника (фіксування отриманих даних з наступним їх аналізом) та ін.

Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні та приховані. Іноді, у процесі спостереження застосовують відеозапис, що дозволяє додатково повернутися до явища при його аналізі, „скло Гезелла” – із однобічною видимістю. Цікаві результати дослідник може отримати під час втручального спостереження, тобто передбачає його участь у спільній діяльності дітей. Це обумовлено можливістю активізувати поведінку дітей та визвати необхідний психічний прояв. Існують два варіанти такого спостереження:

– коли діти знають, що їх поведінка фіксується дослідником (це може бути при вивченні деяких особистісних проявів дошкільнят).

– коли діти не здогадуються про спостереження (особливо актуально при вивченні школярів, підліткових груп). Безумовно, тут існує етична проблема втручання, тому це накладає додаткову моральну відповідальність на психолога.

У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Використовуються також дані самоспостереження дітей та дорослих, їх словесні звіти про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади, різні події в своєму житті тощо.

Широко застосовуються і психологічний експеримент. Специфіка його полягає у створенні спеціальних умов, за яких виникають очікуванні психічні процеси, акти поведінки дитини; у можливості відтворення умов з метою перевірки істинності своїх висновків; у зміні істотних умов з метою виявлення їх впливу на хід досліджуваних процесів.

Розрізняють лабораторний і природний експерименти

Лабораторний експеримент проводять в умовах, які ретельно добирають і створюють штучно. Прикладами такого експерименту може бути вивчення умовних рефлексів дитини, змін дихання, пульсу залежно від емоцій, швидкість різноманітних реакцій розв’язання експериментальних завдань тощо. Незважаючи на те, що лабораторний експеримент дозволяє враховувати умови, контролювати хід та етапи, кількісно оцінювати результати та ін., застосування його у віковій психології досить обмежене.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природних для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження вікових, індивідуальних особливостей розвитку сприймання, пам’яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. Дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемічні, мисленнєві, конструкторські тощо), а за процесом і результатом розв’язання роблять висновки про їхні психічні властивості.

Особливим видом природного є формуючий експеримент, коли динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впливу експериментатора. Формуючий експеримент виконує дві функції: дослідження психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних виховних та освітніх цілей. Він включає ряд етапів:

1. констатуючий – досліджується рівень розвитку психологічних структур особистості на момент початку експерименту;

2. власно формуючий – послідовність формуючих ( навчальних, виховних, розвивальних) впливів, включає респондентів у комплекс формуючих технік;

3. контрольний – повторний зріз отриманого рівня психологічних структур та властивостей, що вивчаються.

Отже, порівнюючи результати перших двох етапів, ми робимо висновки про ефективність формуючих методів. Порівняння результатів демонструє динаміку психічних явищ, що вивчаються.

Окремим шляхом отримання психологічних фактів є близнюковий метод. Його сутність полягає у співставленні даних про психічний розвиток монозиготних близнюків, отриманих за допомогою спостереження та експерименту.

Вікова психологія широко використовує величезну кількість конкретних дослідницьких методик – аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв’ю, соціометрія, психодіагностичні тести тощо.

Психологи часто вдаються до бесід із дітьми на різноманітні теми, бесіди можуть бути програмовані та довільні, включати прямі та непрямі запитання, набувати характеру інтерв’ю. Практикуються і письмові опитування (анкетування).

Джерелом психологічних фактів можуть бути результати образотворчої, літературно-художньої та інших видів діяльності людини.

Широко використовують у віковій психології і різноманітні психодіагностичні тести, тобто системи знань, які дозволяють вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості) особистості.

Серед тестів розрізняють:

Тести досягнень, спрямовані на визначення рівня оволодіння дитиною конкретними знаннями, уміннями та навичками;

Тести інтелекту, покликані виявити інтелектуальний потенціал людини;

Тести креативності, націлені на вивчення й оцінку творчих здібностей;

Тести особистісні, спрямовані на оцінку різних сторін особистості;

Тести проективні – для цілісного вивчення особистості, що витікає з аналізу психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого перенесення суб’єктом власних властивостей і станів на зовнішні об’єкти під впливом домінуючих потреб чи цінностей.

Ефективність застосування того чи іншого методу залежить від того наскільки він валідний (відповідає тому, для чого він застосовується) і надійний (дозволяє отримувати одні й ті ж результати при багаторазовому використанні).

Висновки

Вікова психологія – це особлива галузь психологічних знань, яка вивчає закономірності й факти розвитку особистості на різних вікових етапах.

Методи вікової психології слугують способами отримання фактів психічного розвитку дітей, підлітків, юнаків та дорослих людей. Вікова психологія активно застосовує методи загальної, диференціальної та соціальної психології, адаптуючи їх до власних завдань.